јћ≤Ќ№

 оли ¤ перейшов у восьмий клас, д≥дусь почав учити мене косити. «в≥сно, ще маленьким, ¤к ус≥ с≥льськ≥ хлопчаки, ¤ збивав соб≥ цв¤хом ≥з двох патик≥в деревТ¤ну Ђкосуї й хвацько вимахував нею в бурТ¤нах, насл≥дуючи тата й д≥дус¤, Ц та коли все всерйоз, то це зовс≥м ≥нша справа, причому вкрай непроста. јле д≥дусь був дуже терпенним (у тата, молодого тод≥ й дужого Ц зрештою, молодшого в≥д мене тепер≥шнього Ц терпенним бути ще не виходило) ≥ все повторював:

Ц  осити треба не на силу, а на техн≥ку, бо вс¤ка сила, нав≥ть геть дурна, рано чи п≥зно вичерпуЇтьс¤, й ти тод≥ х≥ба іиінеш; а коли робитимеш з розумом, так щоб коса сама косила, а ти њй просто допомагав, то не лише не іиінеш, а отримуватимеш в≥д роботи задоволенн¤.

“епер ¤ згадую ц≥ слова щоразу, коли беру косу до рук ≥ справд≥ передчуваю неаби¤ке ф≥зичне задоволенн¤ в≥д роботи, коли кожен мТ¤з аж пашить ≥ н≥би порипуЇ Ц д≥дусев≥ було нелегко цього в≥д мене домогтис¤, та вчитель ≥з нього ви¤вивс¤ дуже добрий; так що наступного л≥та, коли ¤ перейшов у девТ¤тий клас, ми з д≥дусем уже вдвох, поки тато був на робот≥, виходили на к≥шню (косовицю) не просто на присадиб≥, а нав≥ть на с≥нокосах.

ќтож, на одному з моњх найперших с≥нокос≥в ≥ почалас¤ ц¤ ≥стор≥¤. « того, власне кажучи, почалас¤, що мо¤ коса раптом цвьохнулас¤ об кам≥нь там, де його й близько не мало би бути Ц просто посеред берега.  осар≥ знають, що здибати кам≥нь десь при дороз≥ Ї р≥ччю майже неминучою, тож ≥ ввихаютьс¤ обережно, щоб не урвати косу, Ц але кожен іазда догл¤даЇ за своњм с≥нокосом ≥ просто не допустить кам≥нн¤ там, де воно не може зТ¤витис¤ в природний спос≥б.

ќдне слово, ¤ був подивований Ц ≥ здивувавс¤ ще дужче, коли розгл¤д≥в той кам≥нь, ≥ ви¤вилос¤, що в≥н лежить тут дуже в≥ддавна, бо вгруз у землю на добрих дв≥ третини й увесь обр≥с мохом. „ого ж за вс≥ ц≥ роки, в≥дколи ми тут косимо, д≥дусь його не прибрав?

я заходивс¤ виколупувати його ≥з земл≥, та д≥дусь мене зупинив:

Ц Ќе ч≥пай його, ≤васю! ’ай соб≥ лежить.

Ц јле ж в≥н заважаЇ, Ц ¤ був геть цим заскочений. Ц  осу можна урватиЕ

Ц –озум≥Їш, це не простий кам≥нь, а межовий. ¬≥н позначаЇ, що ось дос≥ була колись наша земл¤, а зв≥дси починалас¤ ѕошивано́ва. ¬оно тепер н≥бито все колгоспне, але хто знаЇ, ¤к надал≥ обернетьс¤. ћоже, колись цей кам≥нь ще знадобитьс¤ дл¤ того, щоб ми повернули соб≥ своЇ, а ѕошиван Ц своЇЕ

”весь час, доки ми косили, ¤ думав про старосв≥тський уклад житт¤, про дивовижну красу й у чомусь нав≥ть м≥стичн≥сть отаких його прихованих у трав≥ (та чи т≥льки в трав≥?) памТ¤ток, про родову пам'¤ть та ≥нш≥ так≥ ж ц≥кавущ≥ реч≥ Ц мабуть, уперше в житт≥ всерйоз про це думав. ј увечер≥, прийшовши додому, написав в≥рша про цей кам≥нь Ц геть нањвного й дит¤чого, але дуже щирого в≥рша, в ¤кому п≥дносив випадково знайдений п≥д час косовиц≥ межовий кам≥нь до раніу маленького Ђобел≥скаї старожитн≥м звича¤м.

¬≥рш≥ ¤ тод≥ писав майже щовечора, зазвичай геть н≥кудишн≥ Ц виписувавс¤, ¤к ≥ мусить у юному в≥ц≥ виписуватис¤ майже кожен поет, ¤кщо в≥н хоче написати в≥дтак за житт¤ бодай к≥лька по-справжньому путн≥х текст≥в. ќтак ≥ цей написав Ц але в цьому була дещиц¤ чогось справжнього, тож законом≥рно, що, зважившись буквально за к≥лька тижн≥в п≥сл¤ т≥Їњ косовиц≥ прийти вперше в житт≥ на районну л≥тературну студ≥ю при газет≥ Ђ–ад¤нська √уцульщинаї й показати своњ писанн¤, ¤ з-пом≥ж ≥ншого Ђнайкращогої прочитав там ≥ в≥рша про межовий кам≥нь.

«в≥сно, мене розхвалили Ц особливо чомусь в≥ршик, стил≥зований Ђп≥д ћа¤ковськогої (жодноњ ≥деолог≥њ, просто спроба письма Ђдрабинкоюї), ≥ ще один ≥з тих, що справжн≥, бо створений п≥д дуже ¤скравим враженн¤м Ц про велетенську смереку в яворов≥, ¤ка ЂпамТ¤таЇ ще ‘ранкаї.

“а коли д≥йшла черга до в≥рша про межовий кам≥нь Ц тут ≥з районними л≥тстуд≥йц¤ми раптом н≥би щось сталос¤! Ќ≥би њх хтось п≥дм≥нив! ќбличч¤ њхн≥ зробилис¤ ¤кимись моторошно пильними, вщент оф≥ц≥йними Ц ≥ вони заговорили про... украњнський буржуазний нац≥онал≥зм.

јвжеж, лише украњнський буржуазний нац≥онал≥ст може називати обел≥ском те, що Ї пережитком чорного минулого; та ж ¤кби не Ђзолотий вересеньї 1939-го, то так≥ обел≥ски й дос≥ поганили б украњнську землю; ≥ взагал≥, молодий поет мусить бути в≥дпов≥дальним за те, що пише, бо так можна дописатис¤ й до нев≥дь чого...

я тод≥ мало що з цього всього розум≥в Ц ну дитина ж, Ц але та раптова перем≥на, ¤ка з ними сталас¤, так вразила мене, що ¤ запамТ¤тав усе, н≥би то було вчора. ≤ тепер думаю соб≥: що њх до цих в≥рноп≥дданських монолог≥в примушувало? “а ж н≥бито не було пом≥ж ними нагл¤дача в≥д  •Ѕ (хоча, може, хтось ≥ Ђстучавї, зв≥дки мен≥ про це знати?); ≥ вс≥ в маленькому м≥стечку знали одне одного ¤к облуплен≥, так що год≥ було одне поперед одним Ђприндитис¤ї; ≥ вс≥ розум≥ли, що хлопчина зовс≥м нањвний ≥ нав≥ть не усв≥домлюЇ, в чому така страшна Ђпол≥тична провинаї його в≥рша; зрештою, б≥льш≥сть ≥з них не була нав≥ть членами  ѕ–—, Ц але кожне виголосило к≥лька гн≥вних фраз, Ђв≥дгородилос¤ в≥д Їрес≥ї, Ђзатаврувало збоченн¤ї, розписалос¤ в ло¤льност≥ до режиму, Ц ≥ тод≥ обличч¤ знову розпогодилис¤, водномить набули людського виразу, вс≥ ¤кось н≥би полегшено з≥тхнули й з новим натхненн¤м продовжили балачку про риму, в≥ршований розм≥р, еп≥тет, пор≥вн¤нн¤ й метафору...

«айво й казати, що ¤кихось в≥с≥м рок≥в по тому, ¤к т≥льки —оюз почав валитис¤, вс≥ вони одразу ж стали палкими поборниками незалежност≥, а декому тод≥ нав≥ть вдалос¤ чимало зробити дл¤ попул¤ризац≥њ державницьких ≥дей на наших районних теренах. я не ≥рон≥зую ≥ тим паче далекий в≥д того, щоб когось засуджувати, Ц зрештою, хтозна, що сталос¤ б з мене, ¤кби моЇ житт¤ склалос¤ трохи ≥накше. Ћюдину багато в чому формуЇ та атмосфера, в ¤к≥й вона живе, Ц опиратись можуть лише поодинок≥ героњ, ц≥лковито певн≥ себе...

“о дл¤ чого ж ¤ про все це тепер згадав? ј дл¤ того, що нин≥ в моњй крањн≥ на допит в —Ѕ” викликають нело¤льних до режиму блоіер≥в, м≥н≥стр осв≥ти цензуруЇ п≥дручники з ≥стор≥њ, а в ¤комусь луганському дитсадку одразу ж знайшовс¤ Ђвиховательї, ¤кий мордуЇ д≥тей власноруч зваріаненою п≥сенькою про президента... ўо дал≥? Ќевже знову та моторошна атмосфера, в ¤к≥й людина не маЇ ≥ншого вибору, кр≥м жити падлюкою або вмерти героЇм?!

...ќдне слово, ¤ не хочу дал≥ говорити того, що й так ус≥м зрозум≥ло. —кажу лише, що коли був нещодавно вдома, спец≥ально п≥шов на колишн≥й с≥нок≥с (тепер там пасовище), щоб гл¤нути, чи Ї там ще той кам≥нь.

ћожете не сумн≥ватис¤ Ц Ї.

≤ цих в≥н переживе так само, ¤к пережив тих...

≤ван јЌƒ–”—я