‘≤Ћќ—ќ‘ ћќ¬»

≤ван ƒзюба. —погади ≥ роздуми на ф≥н≥шн≥й пр¤м≥й. Ц  .:  риниц¤, 2008

 ажуть, що письменник Ц це передовс≥м стиль. ќчевидно, так воно ≥ Ї Ц принаймн≥ стилев≥ письма академ≥ка ≤вана ƒзюби мусили б б≥лою заздр≥стю позаздрити чимало в≥домих, попул¤рних, ба нав≥ть маститих сучасних письменник≥в. Ќезважаючи нав≥ть на те, що жодного власне художнього тексту ≤ван ћихайлович так ≥ не написав чи принаймн≥ не оприлюднив Ц лише л≥тературознавч≥, критичн≥, культуролог≥чн≥, публ≥цистичн≥ та мемуарн≥. ¬т≥м, у його нов≥й книжц≥ Ђ—погади ≥ роздуми на ф≥н≥шн≥й пр¤м≥йї ( .:  риниц¤, 2008) Ї згадка про пов≥сть, над ¤кою в≥н працював ще в пору асп≥рантськоњ юност≥, але ¤ка так ≥ загубилас¤ в Ђчасопростор≥ї. —ебто, певний досв≥д був, але не в≥н визначальний. ј визначальн≥ тонке ф≥лолог≥чне чутт¤ ≥ справжн¤ людська мудр≥сть, завд¤ки ¤ким Ђ—погади ≥ роздумиЕї (тут-бо мова саме про них) читаютьс¤ з неаби¤ким захопленн¤м, ба нав≥ть ≥з правдивою насолодою, дарувати ¤ку здатна лише висока л≥тература.

¬очевидь ц≥Їю книжкою буде розчарований х≥ба той, хто шукатиме в спогадах ≤вана ƒзюби лише зТ¤суванн¤ нових резонансних подробиць Ђ≥стор≥њ опоруї, в ¤к≥й автор Ђ≤нтернац≥онал≥зму чи русиф≥кац≥њ?ї в≥д≥грав одну з ключових ролей. ѕро це тут, зв≥сно, теж Ї, але воно далеко не визначальне. Ќавпаки: пом≥тно, наск≥льки орган≥чно чужа дл¤ автора м≥с≥¤ Ђпрапораї, на ¤ку його свого часу Ђвиводилаї дол¤; а водночас: наск≥льки важлива дл¤ нього м≥с≥¤ ф≥лолога, ¤кий передовс≥м в≥дстежуЇ мову в ус≥й њњ повнот≥ й глибин≥ побутуванн¤ та функц≥онуванн¤. ¬≥дстежуЇ, обсервуЇ, анал≥зуЇ, смакуЇ, ф≥ксуЇ, опрацьовуЇ, творить мову ¤к основу нац≥ональноњ культури! якщо доречно (а мен≥ здаЇтьс¤, що доречно) шукати визначенн¤ т≥Їњ м≥с≥њ, ¤ку в наш≥й культур≥ виконуЇ академ≥к ƒзюба, то воно, на моЇ розум≥нн¤, звучатиме ¤к ф≥лософ мови. —аме про це ви¤вл¤ютьс¤ не лише його ключов≥ прац≥, з≥бран≥ Ђз криниц≥ л≥тї, а й Ђ—погади ≥ роздуми на ф≥н≥шн≥й пр¤м≥йї.

ќсобисто мен≥ ц¤ книжка подарувала ц≥лу низку в≥дкритт≥в, найпершим ≥з ¤ких ви¤вилос¤ в≥дкритт¤ Ђдонецькоњ ”крањниї (Ђточн≥ше Ц украњнського села ≥ украњнського роб≥тничого селища ƒонеччиниї). јвтор називаЇ њњ Ђјтлантидою, ¤ку поглинуло ’’ стол≥тт¤, а власне, його останн≥ дес¤тил≥тт¤ї. ÷е напрочуд ц≥кавий св≥т, у ¤кому авторов≥ випало щаст¤ народитис¤, Ц ≥ свою безмежну любов до цього св≥ту в≥н з особливою н≥жн≥стю переносить на стор≥нки книги, розкриваючи перед нами дивовижних персонаж≥в ≥ розмањт≥ стосунки. ј головне Ц колорит мови, звичањ, культуру. ÷≥л≥ розд≥ли спогад≥в академ≥ка Ц це записи ун≥кального народного мовленн¤, Ђпересипаногої живою образн≥стю, вражаючою у¤вою, тонким гумором. ¬≥дтак маЇмо так≥ ж записи Ц справдешн≥ перлини Ц ≥ з кињвського роб≥тничого середовища. ¬они взагал≥ трапл¤ютьс¤ мен≥ в л≥тератур≥ вперше (щоправда, дос≥ ¤ спец≥ально ц≥Їњ теми не в≥дстежував).

” цьому контекст≥ особливо прикметно, що дл¤ шановного автора не ≥снуЇ табуйованих тем Ц ≥з залюблен≥стю й доск≥плив≥стю справдешнього ф≥лолога в≥н досл≥джуЇ так≥ мовн≥ й культурн≥ пласти ¤к блатний фольклор, сексуальн≥сть, ненормативна лексика, ба нав≥ть нюанси, так би мовити, ненормативноњ повед≥нки. ¬ласне дл¤ мене ц≥ стор≥нки книжки стали великого школою того, ¤к саме культурна людина й профес≥онал мусить торкатис¤ в л≥тератур≥ под≥бних тем: мудро, спок≥йно, без т≥н≥ Ђсмакуванн¤ї чи Ђправедного обуренн¤ї (адже одне й ≥нше дуже часто в цьому контекст≥ Ц ¤вища одного пор¤дку!), без найменшого Ђфанатизмуї, але з великою люд¤н≥стю ≥ шл¤хетн≥стю! ƒ¤кую за науку, ≤ване ћихайловичу Ц в наш дивовижний час вона ой ¤к потр≥бна Ђписьменн≥йї людин≥...

”загал≥ ж, Ђ—погади ≥ роздуми...ї ≤вана ƒзюби найдужче вражають увагою до Ђпростихї, Ђзвичайнихї людей Ц сус≥д≥в, знайомих, мешканц≥в р≥дного селища, роб≥тник≥в заводу, де авторов≥ ц≥лих в≥с≥м рок≥в п≥сл¤ увТ¤зненн¤ довелос¤ попрацювати в Ђбагатотиражц≥ї (!), ба нав≥ть випадкових попутник≥в. ÷е дуже р≥зн≥ люди Ц Ї напрочуд мудр≥ й шл¤хетн≥ особистост≥, а Ї й в≥дверто несимпатичн≥, хоч по-своЇму колоритн≥ особи, Ц ≥ про кожного з них, нав≥ть про вкрай неприЇмних, ¤к видаЇтьс¤, тип≥в, автор ум≥Ї сказати добре слово. ѕричому не просто сказати, а Ц щиро, з глибоким внутр≥шн≥м переконанн¤м у тому, що кожна-кожн≥с≥нька людина, ¤кою б вона не була, глибоко потр≥бна у цьому св≥т≥! «даЇтьс¤, ¤кби можлив≥ були спогади —ковороди Ц саме вони були б сповнен≥ такоњ ж св≥тлоњ христи¤нськоњ шл¤хетност≥...

...≤з передмови академ≥ка ћиколи ∆улинського знаю, що ≤ван ƒзюба дуже не любить, коли його Ђрозхвалюютьї. ¬ласне кажучи, вз¤вшись писати про Ђ—погади ≥ роздуми на ф≥н≥шн≥й пр¤м≥йї, ¤ зовс≥м не мав на мет≥ чогось под≥бного. ћен≥ видаЇтьс¤, що ≤ван ƒзюба Ц самодостатн¤ й глибока особист≥сть, ¤ка жодним чином не потребуЇ н≥ Ђхвальбиї, н≥ Ђогудиї, н≥ будь-¤кого ≥ншого емоц≥йного виливу. ќдначе ми Ц люди не вельми любого шановному академ≥ков≥ Ђпостмодерногої св≥ту Ц конче потребуЇмо тих духовних ор≥Їнтир≥в, ¤к≥ культивуЇ в соб≥ ≤ван ћихайлович ≥ ¤к≥ так скромно, так уважно, так спок≥йно випром≥нюЇ своњми книжками. “ому ми не маЇмо ≥ншоњ ради, ¤к читати ƒзюбу ≥ прислухатис¤ до ƒзюби. Ќу, бо до кого ще в цьому св≥т≥ прислухатис¤?! Ќе так ≥ багато Ї таких людей...

≤ван јЌƒ–”—я