ѕоет у проз≥

«ам≥сть реценз≥њ на книгу прози ≤вана јндрус¤ка Ђ¬ургунї

—ин: Ч “ам незвичайне пов≥тр¤. Ќеймов≥рно чисте. “аке чисте, що њм можна отруњтис¤. ћи ж звикли до ≥ншого. я вранц≥ вставав ≥ пив його. ѕот≥м наче звик. ј коли повернувс¤ до  иЇва, зрозум≥в, що такого пов≥тр¤, ¤к у  арпатах, немаЇ н≥де.

я: Ч “ак, ти маЇш рац≥ю. ј ¤ ще додам хмари, неприродно гарн≥, п≥дсв≥чен≥ зах≥дн≥м сонцем, додам вс≥ можлив≥ в≥дт≥нки зеленого кольору, ¤к≥ т≥льки можна у¤вити. „ому там народжуютьс¤ “ј ≤ поети, прозањки? ћабуть, саме тому, що в цьому споконв≥чному крањ все справжнЇ. ЌемаЇ каламут≥ русиф≥кованих м≥ст, немаЇ роздвоЇних душ, а Ї вогн¤н≥ й пристрасн≥ натури, немаЇ дешевизни будн≥в у мегапол≥сах, натом≥сть Ї жива вода г≥рських поток≥в.

—ин: Ч “и дав мен≥ книгу ≤вана јндрус¤ка Ђ¬ургунї. ѓњ важко читати.

я: Ч “ак, важко. јдже це Ц —ѕ–ј¬∆Ќя проза. —ам јндрус¤к колись сказав: Ђ—ерйозна л≥тература завжди серйозна. ” нас замало серйозноњ л≥тератури. ” нас катастроф≥чно мало видаЇтьс¤ серйозноњ л≥тературиї. Ќа жаль, ми звикли до белетристики, а не до потужного письма талановитих автор≥в, наших сучасник≥в, частоЦгусто м≥ркуючи: не посп≥шатиму, ще встигну прочитати це... Ќасправд≥ таку прозу, ¤к у книз≥ Ђ¬ургунї, сл≥д читати тут ≥ тепер, сл≥д в≥дкинути блискотлив≥ п≥дробки на кшталт ус¤ких комп≥л¤тивних Ђкод≥в алх≥м≥к≥вї, неск≥нченно клонованих ≥ перевиданих. —л≥д дихати чистим пов≥тр¤м, ≥ вчитис¤ сприймати ≥ приймати не ерзац, а дивовижних барв ориі≥нал...

—ин: Ч јле дл¤ мене ≤ван јндрус¤к насамперед поет...

я: Ч «вичайно ж, поет. ¬≥н сам це усв≥домлюЇ.  аже: Ђя все одно всього лише поет, нав≥ть у проз≥ї. јле тим б≥льш ц≥каво сприймати цей погл¤д поета, читати цю ходу тексту, з такими б, сказати, поетичними пер≥одами ≥ ритмом, з таким в≥льним рухом письма, з чудовими ≥скорками ≥рон≥њ ≥ г≥ркуватим п≥сл¤смаком суму... “а чи не в поет≥в народжуЇтьс¤ найб≥льш ц≥кава проза?

Ђ¬ургунї, ЂЎаріаї, Ђ–еставрац≥¤ сн≥гуї Ц вс≥ три тексти в книз≥ ≤вана немов розгорнут≥ еп≥чн≥ поеми, що вийшли ≥з т≥сних берег≥в вишуканоњ, але камерноњ книги в≥рш≥в. ÷е друге диханн¤, новий щабель творчости ≤вана јндрус¤ка.

„итаЇш, у голов≥ паморочитьс¤, ¤к в≥д пов≥тр¤  арпат, приходить дивний настр≥й ≥ рад≥сть Ч ось воно, Ї, ≥ воно наше, добре ≥ м≥цне, ¤к нап≥й в чолов≥чому гурт≥, неп≥дробне, те, що йде з глибин Ч серц¤, душ≥, майстерност≥, культури...

—ин: Ч “обто ти хочеш сказати, що в≥н Ї одним з найб≥льш самобутн≥х представник≥в нашоњ поез≥њ, а тепер ≥ прози...

я: Ч «вичайно. « його ≥менем асоц≥юЇтьс¤ будь-¤ка розпов≥дь про л≥тературне покол≥нн¤ 1990-х рок≥в. √адаю, поез≥ю в≥н не залишить, але тепер, говор¤чи про модерну прозу ”крањни, не згадати ≤вана јндрус¤ка вже неможливо. Ћ≥тературна прац¤ Ч це щоденне п≥дтвердженн¤ хисту, натхненн¤, вправност≥, майстерност≥ автора. ≤ван јндрус¤к завжди робить це блискуче: Ђ...а на ранок знову згр≥бати валки недокришених сл≥в Ч ≥ дихати, бо поки ще дихаЇш, доти можна лишатис¤ тут, з ними вс≥ма, нав≥ть час в≥д часу перемовл¤тис¤ к≥лькома словами чи вир≥зати соп≥лку з тростини, чи нав≥ть погратис¤ з кимось в квача або в кобланки, чи нав≥ть поспати ≥нод≥, а перестанеш дихати, ≥ знесе тебе в≥тер тоненький нев≥дьЦкуди...ї

ќлесь ≤Ћ№„≈Ќ ќ