ћј–•≤ЌјЋ№Ќ≤ Ќќ“ј“ » Ќј Ћ»—“ ј’ ’–јЅ”—“”

јндрус¤к ≤ван. ’рабуст: ѕоез≥њ 2004-2005. Ц ƒонецьк: ¬идавнича аіенц≥¤
УOSTФ, 2006. Ц 68 с.

 

Ќещодавно в ƒонецьку альманах У альм≥юсФ, що усп≥шно реал≥зовуЇ проект випуску сучасних твор≥в украњнськоњ л≥тератури, подарував житт¤ нов≥й книжц≥ поез≥њ ≤вана јндрус¤ка У’рабустФ.  оротка словникова дов≥дка: на √уцульщин≥ храбустом називають лист¤ городн≥х рослин Ц капусти, бур¤ка, а також лист¤н≥ польов≥ та лугов≥ рослини.

ќтож, У’рабустФ. ўо об≥ц¤Ї нам ц¤ невелика зб≥рка, ¤ка вм≥стила 48 текст≥в? ўо нового в≥дкриЇ читачев≥ насамперед в ньому самому, що скаже св≥жого про автора в його пост≥йному артистичному онтогенез≥? Ќайперше, що скажу: абсолютна рецептивна пол¤рн≥сть. ќдн≥ захоплен≥ й поц≥новують прочитане ¤к новий здобуток автора та, водночас, ≥ варт≥сний набуток сучасноњ поез≥њ. ≤нш≥ здивовано стенають плечима й нањвно запитують: а про що тут, власне, йдетьс¤? ўо ж, стереотипи тому й стереотипи, що тримають думку в тверд≥й узд≥ й не дають у¤в≥ вихлюпнутись за меж≥ жорсткоњ матриц≥. ћетод соцреал≥зму сформував кл≥шеве сприйн¤тт¤ л≥тератури в ч≥тко визначен≥й ≥деолог≥чн≥й ≥ формальн≥й парадигм≥, ≥ все, що в нењ не вписуЇтьс¤, не набуваЇ статусу л≥тературного факту. Ќа жаль, така ≥нерц≥¤ засвоЇнн¤ мистецьких твор≥в у багатьох випадках ≥снуЇ й посьогодн≥.

ќднак вернемось до презентованоњ книжки. Ќайб≥льше, що в н≥й вражаЇ, Ц це своЇр≥дна м≥толог≥зац≥¤ св≥ту на христи¤нсько-нац≥ональн≥й основ≥ та символ≥ц≥, що с¤гаЇ найглибших пласт≥в етносв≥домост≥:

пророцтва тут усмоктан≥ углиб Ц

за доступом х≥ба ≥ще до промен¤;

тут похованн¤ найстар≥ших риб,

¤к≥ були на хл≥б≥ переломлен≥.

” властив≥й йому манер≥ јндрус¤к розгортаЇ сюжет л≥ричного тексту. ”никаючи зовн≥шнього опису, в≥н в≥дтворюЇ стан Уупадку духаФ, ¤к сказав би ≤ван ‘ранко, коли давн≥ апостоли залишили сей св≥т, а нов≥тн≥, не маючи н≥ т≥Їњ сили слова, ан≥ особистоњ мужност≥, брод¤ть сам≥тньо Ул¤кливими оболон¤миФ. ¬се ж намаганн¤ њх не безнад≥йн≥ Ц УздаЇтьс¤, тут мальки усе ще ЇФ, Ц говорить поет, ≥, ¤кщо докласти зусиль, то справа духовного в≥дновленн¤ не видаЇтьс¤ такою вже пропащою. Ќедарма ж бо сакральне знанн¤ глибоко викарбуване на Урозпластаному камен≥Ф: воно не перестаЇ звучати голосом покол≥нь у серц¤х нащадк≥в. ЅезпосереднЇ звертанн¤ до рибалки (Ївангельська рем≥н≥сценц≥¤), ¤кий повинен знайти тих, хто п≥дуть за ним по дороз≥ оновленн¤, маЇ пр¤му ном≥нативн≥сть ≥ творить виразний локальний контекст, ви¤вл¤ючи при цьому активну соц≥альну позиц≥ю й самого автора.

ѕевна р≥ч, ≤.јндрус¤к далекий в≥д м≥метичного в≥дображенн¤ житт¤, енергетична напруга його текст≥в в≥бруЇ м≥ж д≥аметрально протилежними станами людськоњ душ≥, ≥деалами морал≥, зворохобленн¤ми соц≥уму. ¬даючись до поЇднанн¤ в≥ддалених асоц≥ац≥й, ≥люз≥й, цитувань, йому вдаЇтьс¤ в≥дтворити людське переживанн¤ р≥вновеликим людському св≥тов≥дчуттю.

чого ≥ще бо¤тис¤ тепер?

що тисне дужче, н≥ж саме пов≥тр¤?

≥ те, що приживаЇтьс¤ Ц пов≥р'¤,

≥ те, що прижилос¤ Ц т≥льки нерв

ƒошукуючи в≥дпов≥дей на самому соб≥ поставлен≥ запитанн¤, поет знаходить њх в украњнськ≥й ментальност≥, в нашому нац≥ональному бутт≥. ” в≥рш≥ Уј м≥сто ¤нгол≥в Ц селоФ пише:

там ближче в≥рити, немов

усе, що в≥риш, Ц доторкнетьс¤.

≥ т≥льки в≥тер в пол≥ гнетьс¤

п≥д ваготою тис¤ч мов,

¤к≥ немовлен≥ Ц ус≥,

≥ непробачен≥ Ц в≥дколи

над тим же безпросв≥тним полем

з≥йшла невис≥¤на с≥ль.

—в≥домо вдаючись до алог≥зм≥в, јндрус¤к ≥н≥ц≥юЇ певн≥ смислов≥ ефекти, заставл¤Ї непокоњтись, пригадати ≥ ту Ус≥ль сол≥ земноњФ, про ¤ку говорить ’ристос в Ќаг≥рн≥й пропов≥д≥, ≥ про тих, хто мав би п≥дготувати поле дл¤ с≥вби, ≥ про безмежну ласку Ѕожу, ¤ка простираЇтьс¤ ≥ туди, де њњ не чекають ≥ нав≥ть, здаЇтьс¤, не прагнуть.

ћетафоричн≥ образи води Ц ¤к джерела житт¤, його початку й тривалост≥; вогню Ц символу в≥ри; птаха, що прил≥таЇ трич≥; неба, сонц¤, з≥р, м≥с¤ц¤ почерпнут≥ автором ≥з глибин колективного п≥дсв≥домого, ≥з духовноњ скарбниц≥ украњнського етносу, що м≥стить ц≥ архетипи ¤к тис¤чол≥тн≥ формули знань про бутт¤, про св≥т, про безмежний космос. ¬они актуал≥зуютьс¤ јндрус¤ком у його ф≥лософських, соц≥альних, пейзажних текстах, набувають нових значень, доповнюютьс¤ рисами сучасност≥, узагальненими висл≥дами автора. ќсь ¤ке авторське в≥дтворенн¤ знаход¤ть складн≥ екзистенц≥йн≥ проблеми:

м'¤сиво св≥чки соковите

в оздоб≥ тепл≥й ≥ тверд≥й

так загусаЇ на вод≥,

немовби справд≥ хоче жити, Ц

немовби все воно горить,

≥ дощ ¬еликого ѕрестолу

лиш на вод≥ лишаЇ кола,

що пропорц≥йн≥ кожну мить

≤нтертекстуальн≥ елементи надають јндрус¤ковим в≥ршам пол≥фон≥чност≥, розширюють смисловий прост≥р, актуал≥зують минулий культурний досв≥д. ѕрототекстов≥ алюз≥њњ опри¤внюють себе то ледь вловимим нат¤ком, то образом-архетипом, то в≥зуальним вир≥шенн¤м. ¬они ¤к ключ до поетичноњ ≥нформац≥њ, трансльованоњ јндрус¤ком з розрахунку на певний р≥вень Усем≥отичноњФ осв≥ченост≥ читача. ѕослухаймо знову пр¤му мову:

≥ ц¤ свобода, млосна ≥ руда,

¤ку переживуть лише хоробр≥

сам≥ соб≥ Ц усю переживуть,

за три версти спровадивши адама;

ще Ї ребро, ще св≥титьс¤ вода нам,

≥ще воли намощен≥ у путь Ц

бредуть соб≥, бредуть соб≥, бредуть

на ц≥лих три версти поза …орданомЕ

Уѕ≥знай св≥й народ ≥ себе в ньомуФ, Ц сказав √ригор≥й —коворода. ≤ван јндрус¤к у своњй книжц≥ мистецьки переосмислюЇ найдревн≥ш≥ св≥тогл¤дн≥ у¤вленн¤ украњнц≥в, с¤гаЇ глибинних кореневих пласт≥в в≥тчизн¤ноњ культури, ¤к≥, незважаючи на њх архањчн≥сть, до цього часу залишаютьс¤ незм≥нними. ѕ≥д цим огл¤дом ц≥кавим Ї јндрус¤к≥в Уз≥льникФ Ц цикл ≥з дев'¤ти в≥рш≥в, у ¤кому поет звернувс¤ до травоназв, що, за народними переказами, волод≥ють божественною силою захищати людей ≥ њх дом≥вки в≥д ус¤ких хвороб, зла, нечистоњ сили. –озпочинаЇтьс¤ ц¤ частина книжки в≥ршем Уƒев'¤тисилФ, зак≥нчуЇтьс¤ Уѕостскриптумом: „истот≥лФ, а посередин≥ перериваЇтьс¤ ≥нтродукц≥Їю Уѕетров≥ батогиФ. “ака композиц≥йна структура маЇ св≥доме сематичне вмотивуванн¤. У≤нтродукц≥¤ЕФ з≥ своњм особливим темпом, звучанн¤м, в≥зуальною подачею, набуваЇ кульм≥нац≥йного значенн¤. јвтор перепов≥даЇ знайому легенду про сутичку св¤того ѕетра з чортом, ¤кий стоптав п≥всв≥ту ≥ намагавс¤ й дал≥ розширювати своЇ володарюванн¤. јпостол вирвав ≥з земл≥ разом ≥з коренем било цикор≥ю ≥ впер≥щив ним нечистого; той

д≥став по крижах

що ледь вижив

над син≥м цв≥том

у св≥т≥ л≥то

било ≥ кор≥нь

цикор≥й

≤з того часу, ¤к св≥дчить м≥т, кор≥нь цикор≥ю набув вигл¤ду хреста, в≥н глибоко прор≥с у землю ≥ разом з≥ стеблом служить над≥йним оберегом в≥д ди¤вольських заз≥хань на людину, њњ оселю, њњ здоров'¤. ≤ називають це з≥лл¤ в≥дтод≥ найчаст≥ше не цикор≥Їм, а петровими батогами.  онкретна опов≥стка, спроектована на культурне, ≥сторичне чи пол≥тичне тло, та в пр¤м≥й залежност≥ в≥д особист≥сного сприйманн¤ кожного читача, породжуЇ множинн≥сть рефлекс≥й, поширюЇ своЇ сематичне ¤дро ≥ набуваЇ узагальненого значенн¤.

ћ≥ркуванн¤ поета про Уукрсучл≥тпроцесФ проскрибован≥ в Уѕисьм≥ ‘ранков≥Ф, до ¤кого в≥н звертаЇтьс¤ за п≥дтримкою в нелегку дл¤ себе мить; однак очевидна, здавалось би, дистанц≥¤ й оф≥ц≥оз тут абсолютно в≥дсутн≥ завд¤ки майже родинному звертанню Увуйку ≤ванеЕФ

вуйку ≤ване, зима с¤ не стала ближчою:

тем≥нь, скупа. ¤к сарака, крильми тр≥поче Ц

дниньськи на ц≥л≥м св≥т≥ шараіа свище,

попелом куждебелит, харькаЇ в оч≥.

ЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ

наше мнЇке письмацтво хоч туль до рани,

дуль йому насукай з верен≥ староњЕ

трохи си влекшу душу, вуйку ≤ване,

та й п≥ду сто¤ти дал≥ Е а мо' й достою

”жит≥ д≥алектизми п≥дкреслюють орган≥чн≥сть внутр≥шн≥х почувань автора, природн≥сть заданого дискурсу. ўодо мистецтва й поез≥њ зокрема, трансцендентност≥ њњ походженн¤, њњ рол≥ в ноосферному колооб≥гов≥ думки й креативноњ енерг≥њ, то ц¤ проблема все част≥ше дискутуЇтьс¤ в сучасному св≥т≥. ≤ван јндрус¤к маЇ з цього приводу власну думку й артикулюЇ њњ на стор≥нках новоњ книжки:

поез≥¤ народжуЇтьс¤ з того,

що випливаЇ з уст …ого й луною

м≥ж вигини земл≥ перет≥каЇ,

≥з уст дерев через уста трави

передаЇтьс¤ пошепки.

“и чуЇш,

¤к рад≥сно мовчать вони сьогодн≥ Ц

це њм так≥ слова переказали,

¤кими т≥льки вмитис¤ ≥ жити Ц

бо дл¤ житт¤ не треба б≥льше сл≥в.

ћаЇмо певн≥сть, що неложне слово поета зрезонуЇ в кожному неглухому
серц≥.

јдел¤ √–»√ќ–” ,

м.  ос≥в на ≤вано-‘ранк≥вщин≥