ѕоет ≤ван јндрус¤к у двадц¤тил≥тньому в≥ц≥ збагнув:

–≥зн≥ асоц≥ац≥њ викликають ц≥ р¤дки. ƒл¤ мене все починаЇтьс¤ з того, що у ѕ≥стин≥ жив ќлекса Ѕахметюк Ц один ≥з найнеобх≥дн≥ших на √уцульщин≥ гуцул≥в. ѕ≥сл¤ нього г≥рська керам≥ка стала рад≥сним мистецтвом, щоправда, почала називатис¤ не п≥стинською, а кос≥вською.

–оз≥братис¤ треба було би принаймн≥ з улюбленими геро¤ми тих розпис≥в. „ого варт≥ одн≥ лише бундючн≥ шандарики з њхн≥ми наладованими п≥столЇтами чи вже не раз задушевно осп≥вана мною сама лишень голова на бричц≥, б≥льша в≥д брички та в≥д коней ≥з шандар¤ми. ќдне слово, на вс¤к випадок назвали ту керам≥ку не п≥стинською, а кос≥вською, бо в  осов≥ жили у б≥льшост≥ не гуцули. ј дорога лишилась.

–ухаЇтьс¤ ц≥Їю дорогою поет ≤ван јндрус¤к, особливо коли став ≥ прозањком, бо прив≥в одразу ж ≥з собою своњх шандарик≥в, правда, не таких уже бундючних, але й не дуже тонких на сльозу. ќдне слово, наш≥ хлопц≥, Ц хоч Ї й далек≥, ¤к предки Ѕахметюка; але про це п≥зн≥ше.

ќтже, ¤кщо це ≥ проза поета, то не зовс≥м звична.

ѕо-перше, чи в≥дпов≥даЇ ц≥й деф≥н≥ц≥њ У–еставрац≥¤ сн≥гуФ, ц¤ пов≥сть-метафора, а в≥рн≥ше, просто метафора? якщо зм≥нити граф≥ку р¤дка, наблизивши њњ до граф≥ки в≥тчизн¤ного верл≥бру, то матимемо набагато ¤к≥сн≥ший в≥льний в≥рш, бо в≥н, на в≥дм≥ну в≥д б≥льшост≥ своњх сучасник≥в, не Ї плоским. Ѕ≥льше того: У–еставрац≥юФ хочетьс¤ перечитувати Ц а кого з тепер≥шн≥х верл≥брист≥в хочетьс¤ перечитувати? „и, крий Ѕоже, запамТ¤тати дещо ≥ в мить сумТ¤тт¤ чи ¤кусь ≥ншу нав≥ть прошептати? Ќаш≥ верл≥бри, ¤к ≥ проза, наче в≥дразу пишутьс¤ дл¤ перекладу, ≥ перекладати маЇ не людина (можна здуру довести це припущенн¤ до моторошного звучанн¤). ј чого ж!

ѕо-друге, де ж це бачено? Ц герой пов≥ст≥ Ц не поет чи хтось ≥з таким же Уджентльменським наборомФ. јвтор, ¤к свого часу ќлекса Ѕахметюк, уводить ¤к≥сь УнеобовТ¤зков≥Ф дл¤ автора сюжети, Усценки з побутуФ (бр-р-р), хай кривав≥, та не вп≥знаван≥ й нец≥кав≥ на ≥ншому к≥нц≥ планети, тим б≥льше ≈вропи. ÷е свого часу латиноамериканський побут на короткий час перекрив европейське бутт¤, а середньов≥чч¤ двадц¤того стол≥тт¤ ≥з центру ≈вропи на експорт ¤вно не годитьс¤. ѕопередив же —лотердайк, що н≥мець нин≥ скривитьс¤ зверхньо, коли почуЇ в≥д ¤когось чил≥йц¤: УЅатьк≥вщина або смерть!Ф

ѕо-третЇ, нав≥ть ¤кщо й п≥ти цим шл¤хом, то вр¤тувати автора може т≥льки в≥ра в те, що ≥накше просто не можна; але в≥ра захищаЇ душу в≥д розпаду, а не в≥д ран.

ѕишуть чтиво, а хочуть розмови про л≥тературу, про У¬≥йну ≥ мирФ. –озум≥ють, що такоњ епопењ нин≥ бути не може, а не розум≥ють, що буде щось ≥нше, але про в≥йну ≥ мир, а не про те, що Ї вторинним ≥ третинним, а в≥дпов≥дно, другосортним ≥ третьосортним.

«розум≥ло, що мен≥ ≥мпонуЇ дорога јндрус¤ка, бо п≥стинська кривизна, по-моЇму, Ц найпр¤м≥ший нин≥ напр¤мок до св≥тла; хоча й не берус¤ твердити, що ≤ванов≥ кахл≥ Ц Уна р≥вн≥ в≥чних партитурФ. јвтор не зможе по-нин≥шньому, ¤кщо починаЇ так: У≤ все почалос¤ з того, що прийшов в≥н одноњ ноч≥ з рушницею в хату ‘едора  ошака, свого шк≥льного при¤тел¤ ‘едора  ошака, ≥ сказав коротким голосом смерти:

Ќа полотн≥ јндрус¤ковоњ прози (на чистому полотн≥ сн≥гу) цей блик маЇ особлив≥ в≥дт≥нки. ¬ роман≥ вони ≥нш≥, н≥ж у пов≥ст≥ Ц вургун добре попсував ¤блуко житт¤, тому вс≥ сюжети роману, у з≥ставленн≥ з Ѕахметюковими Ц ¤к питво ≥ њжа у —тарому «апов≥т≥. “ам багато њд¤ть ≥ пТють, але все воно без запаху. ¬≥дсутн≥сть ф≥зичного в≥дчутт¤ гармон≥њ ≥снуванн¤ наче компенсуЇтьс¤ больовим шоком. ƒе ще таке УможливеФ?

”горець ѕетер ≈стергаз≥ про свою трагед≥ю пише: У оли у 56-ому крањна струсила з себе режим, ¤к собака струшуЇ воду, то п≥зн≥ше неможливо було в≥др≥знити, де собака, де водаФ. ≤ роздумуЇ дал≥ про те, що коли все було лживе, а було саме так, то що можна сказати про нас самих; а ¤кщо когось названо наполовину шлюхою, то це не значить, що друга половина пор¤дна, а значить лише те, що шлюха в≥н Ц погана. ≤ р¤тунку шукати Ц справа надто проблематична, бо, за тим же ≈л≥аде (вже зр≥лим), У≥ р¤тувати вже н≥кого ≥ н≥чогоФ. “реба насамперед звернутис¤ до памТ¤т≥, ¤ка не маЇ бути т≥льки м≥сцем збереженн¤ спогаду про под≥ю, а й повторенн¤м самоњ под≥њ.  оли хворому у древност≥ перепов≥дали космогон≥чний м≥ф, то вони не УлагодилиФ хворого по ходу справи, але повертали його до початку час≥в, ≥ все починалос¤ спочатку.

” нашому випадку все ускладнюЇтьс¤ тим, що в≥д по¤ви —пасител¤ в конкретному ≥сторичному час≥, тобто вт≥ленн¤ Ѕога в реальн≥й людин≥, цю ситуац≥ю безл≥ч раз≥в повторити не можна, ≥ попри те, що концепц≥¤ м≥ф≥чного часу в≥д≥йшла у минуле, людина в≥дчула натом≥сть страшну самотн≥сть перед в≥чн≥стю. ≤ це п≥сл¤ того, ¤к ≤сус дав кожному особистий шанс.

який особистий виб≥р? який такий виб≥р був обаб≥ч дороги на ѕ≥стинь ≥ середин≥ двадц¤того стол≥тт¤? ¬се ж було в≥домо наперед!

≤ не т≥льки ¬севишньому. ћайбутнЇ було в≥домо зазделег≥дь, ≥ виб≥р був лише один: вибирати Ѕожу волю чи волю ди¤вола. ™диний, повторюю. ≤ вибирали. ’то м≥г п≥ти за ƒостоЇвським: перев≥рити все ’ристом? ”чинив би так ’ристос, ¤к, дл¤ прикладу, ¬еликий ≤нкв≥зитор? Ќ≥. ќтжеЕ

 оли все, ¤к у стосунку јвраам Ц ≤саак, визначаЇтьс¤ √осподом, то х≥ба можна вживати пон¤тт¤ УгеройФ? Ќад јвраамом не можна ридати Ц до нього, ¤к в≥домо не лише екзистенц≥ал≥стам, нав≥ть без перестороги данц¤ наближаютьс¤ з≥ св¤щенним жахом.

¬загал≥, сучасн≥сть, за ќктав≥о ѕасо, Ц Упон¤тт¤ зах≥днеФ. ” письм≥ тепер≥шнього прозањка, ¤к у робот≥ давнього живописц¤, не може бути н≥чого другор¤дного. ¬се маЇ вир≥шальне значенн¤. ≤вана јндрус¤ка у карпатських, слобожанських ≥ кавказьких ситуац≥¤х ц≥кавть архетип не ¤к структура колективного п≥дсв≥домого, а ¤к приклад дл¤ насл≥дуванн¤, даний ще в час до часу. Ќедарма зТ¤вл¤Їтьс¤ мотив ≤чкер≥њ, Ц в≥дсутн≥сть ≥сламського фанатизму в одних кресах н≥хто не перекриЇ христи¤нством ≥ п≥сл¤вс≥м. ќск≥льки Учас ≥ випадок понад усеФ (≈клез≥аст), то залишаЇтьс¤ найвища реальн≥сть Ц мистецтво, де щось усе таки не залежить в≥д випадку, ≥ перетриваЇ те, що можна перетривати, ≥ нав≥ть те, що не можна.