ƒекл≥нац≥¤ поез≥њ

ѕоет у св≥т≥ шоу ≥ б≥знесу

 оли за перебудови в УЅерезол≥Ф ¤ писав про те, що украњнську поез≥ю давно час оц≥нювати за европейськими м≥рками, одна пан≥, що т≥льки бралас¤ до польових досл≥д≥в, не пос≥дала себе з обуренн¤. ¬она вважала, буц≥м наша поетична творч≥сть заслуговуЇ лише на специф≥чн≥ м≥сцев≥ спроби поц≥нуванн¤, розроблен≥ в тод≥шн≥й —ѕ” та ≤нститут≥ л≥тератури.

я щоразу т≥ марниц≥ пригадую, коли зустр≥чаюс¤ з ц≥кавими ≥менами, котрим тим часом пощастило не належати до кланових бездарних ≥Їрарх≥й. Ѕо доробок ≤вана јндрус¤ка, з ¤кого боку не погл¤неш (≥ з іендерного, ≥ з нормального), ц≥лком заслуговуЇ на пор≥вн¤нн¤ з ¤вищами заруб≥жноњ постмодерн≥стичноњ поез≥њ.

” Ђпокрайн≥х записахї (у Ђнотатках на берегахї Ц аби було зрозум≥л≥ше дл¤ перес≥чного читача) до останньоњ зб≥рки автора Ђƒерева ≥ водиї (’арк≥в, 2002) Ћеон≥д ”шкалов називаЇ в≥рш≥ п. јндрус¤ка сол≥локв≥Їм. —ол≥локв≥й Ц це промовл¤нн¤ актором у пТЇс≥ Ђвнутр≥шнього монологуї.

ћожна сперечатис¤ про окрем≥ твердженн¤ п≥сл¤мови (чи Ї богонатхненним образ вавилонських р≥чок чи, точн≥ше, канал≥в; чи належить сто тридц¤ть сьома псальма ƒавиду; чи Ї богонатхненним образ знищуваних д≥тей тощо), але пом≥чена критиком г≥пертекстов≥сть дискурсу ≥ запровадженн¤ терм≥ну Ђсол≥локв≥йї на означенн¤ жанру л≥ричноњ поез≥њ в постмодерн≥зм≥ Ц можна зарахувати до справжн≥х прозр≥нь. Ќе приведи лишень, Ѕоже, аби в нас почали масово творитис¤ сол≥локв≥сти на кшталт метафорист≥в ≥ спов≥дальник≥в.

÷≥каво, що текст першого р≥вн¤ в п. јндрус¤ка сам по соб≥ не складний. „асом в≥н близький до авторськоњ п≥сн≥, часом Ц до метафоризму, ¤к його тлумачили у в≥с≥мдес¤т≥ й девТ¤ност≥, але за своЇю естетикою спор≥днений з концепц≥Їю брандмауеру або сараю в арх≥тектур≥ постмодерн≥зму. ј вже в≥дтак починаютьс¤ складн≥ виходи на поетичн≥ кластери р≥зних епох ≥ народ≥в. ќдн≥ прочитуютьс¤ просто (¤кщо це улюбленець јндрус¤ка п. √ерасимТюк або јнтонич чи ще хтось ≥з наших в≥домих зах≥дних поет≥в), ≥нш≥ алюз≥њ другого й третього р≥вн¤ треба пошукати у н≥мц≥в, австр≥йц≥в, пол¤к≥в, американц≥в. “обто зручн≥сть постмодерн≥зму пол¤гаЇ в тому, що на кожному р≥вн≥ ≥нтелектуальних можливостей можна прочитати своЇ. ≤ читач з простими запитами також не буде писати до ¤кого-небудь органу-притулку дл¤ рад¤нських л≥тератор≥в, зойкуючи про модернову незрозум≥л≥сть твор≥в ≤вана јндрус¤ка. “ак само буваЇ з полотнами знакомитих мал¤р≥в та опусами музик.

≤ в цьому, звичайно, Ї чимала заслуга харк≥вського видавництва Ђјктаї, ¤ке вм≥Ї знаходити й публ≥кувати справжню поез≥ю, а не ту бридню, котру п≥дпирають р≥жн≥ іранти, фонди, банкиЕ ≤ це природньо, бо см≥тт¤ доживе до найближчоњ весни й позмиваЇтьс¤ в риштаки, в забутт¤.

≤ все-таки Ї у нас поети ще й ≥ншого напр¤му, творч≥сть ¤ких виростаЇ з п≥знього концептуал≥зму й близька до в≥ртуальноњ поез≥њ, що повол≥ приходить на зм≥ну постмодерн≥зму. я маю на оц≥ Ђ«вичн≥ реч≥ї ќлес¤ ≤льченка, що з ними мен≥ поталанило познайомитис¤ приватно. ѕоет јндрус¤к Ц за

п. ”шкаловим Ц актор у нин≥шн≥й крим≥нальн≥й пТЇс≥, котру можна було б назвати Ђѕрезидентськ≥/парламентськ≥ вибори на √ончар≥вц≥ї, а п. ≤льченко Ц сумний холоднуватий ф≥лософ, схильний до глибоких поетичних узагальнень.

якщо мен≥ дозволить п. ”шкалов, то ¤ хот≥в би йому заперечити, що не може Ђдуша поетаї перебувати Ђген-ген унизуї н≥ Ђстр≥мчастоњ л≥ствиц≥ воплоченьї, н≥ просто драбини сусп≥льноњ ≥Їрарх≥њ. —правжн≥й поет разом з≥ своЇю душею йде радше за настановою ™шуа Ц Ђа ви такими не будьтеї. «асада ≥накшебутност≥ Ц найперша дл¤ поета ≥ дл¤ нас, його шанувальник≥в. ƒай Ѕоже, щоб до цього схилилис¤ й видавц≥, пом≥чаючи не т≥льки тих, хто осп≥вуЇ, тобто пропагандист≥в, асен≥затор≥в реформ, а й тих, хто просто мислить разом з нами, створюЇ поетичну тканину дл¤ людей та ≥стор≥њ.

Ѕо, щиро кажучи, сучасна поез≥¤ дедал≥ б≥льше нагадуЇ наш шоу-б≥знес, де виступаЇ дедал≥ б≥льше митц≥в без голосу, слуху; вони не вм≥ють грати, у них поган≥ музичн≥ ≥нструменти, сп≥ваки не вивчали сценрух, у них нетреноване т≥ло. “ого т≥лький й Ї, що іранти, продюсери й промотори.

Ћесь √ерасимчук