ћ≤… √≈ЋќЌ

√елон починавс¤ дл¤ мене зовс≥м не з √еродота, ≥ не з археолог≥њ, ≥ не з будь-чого ≥ншого, з чого зазвичай починаЇтьс¤ м≥ф, чи то пак, ≥стор≥¤. ћ≥й √елон починавс¤ з дивовижного в≥рша ёр≥¤ Ѕедрика Ц того, де Ђстатуетки бичк≥в ≥з гелонськоњ глиниї дивл¤тьс¤ на нас Ђтак н≥мо, так бичоїЕ я вже не раз переконувавс¤ в тому, що митц¤м на роду написано бачити св≥т хай, може, й не достов≥рн≥ше, н≥ж це дано ≥сторикам чи археологам, але Ц точн≥ше. ≤стинн≥ше! ќсь ≥ погл¤д Ѕедрикових бичк≥в ¤ неодм≥нно ловлю на соб≥ в √елон≥ щоразу, коли туди прињжджаю. ј прињжджаю так часто, ¤к т≥льки можу Ц бо н≥де в св≥т≥ мен≥ не думаЇтьс¤ так св≥тло ≥ не пишетьс¤ так легко, ¤к тут. √адаю, ≤ван Ѕагр¤ний мене б зрозум≥вЕ

’оча м≥й √елон Ц це, все ж, не бички, а пижмо. ¬оно на тутешн≥х валах росте таке велике, жовтогар¤че й розк≥шне, що год≥ й надивуватис¤. Ќе знаю, нав≥що тут саме воно, бо прињжджати сюди надовше маю змогу зазвичай ул≥тку, а забредати в сам≥с≥ньк≥ нетр≥ пижмових вал≥в у цю пору не надто безпечно. „орна гадюка з „ервоноњ книги старанно обер≥гаЇ чимало тутешн≥х таЇмницьЕ

ј вони Ц таЇмниц≥ Ц тут на кожному кроц≥. јдже √елон Ц це не просто вс≥м в≥доме Ѕ≥льське городище, поле ун≥кальних археолог≥чних знах≥док у сел≥ Ѕ≥льськ, розташованому на меж≥ ≥сторичних √етьманщини та —лобожанщини й адм≥н≥стративно приналежному тепер до ѕолтавськоњ област≥. ≤ не просто леіендарне ск≥фське м≥сто, в ¤ке свого часу аж ≥з-за ѕонту п≥дн¤вс¤ колись на човн≥ вгору по теч≥њ ƒн≥пра й ¬орскли Ђбатько ≥стор≥њї √еродот, щоби заф≥ксувати дл¤ нащадк≥в звичањ тутешн≥х мешканц≥в.

”се це так, але насправд≥ √елон Ц це щось б≥льше Ц ≥ вражаюч≥ше.

ѕочинаЇтьс¤ воно десь аж в≥д √рун≥, батьк≥вщини ќстапа ¬ишн≥, а моТ, й дал≥, в≥д хутора ’рапач≥в яр, на ¤кий аж десь наприк≥нц≥ сорокових, уже по в≥йн≥, вперше прийшли Ђуполноважен≥ї чинити Ђколхозї, Ц ≥ м≥сцев≥ мешканц≥ з≥ щирим подивом запитували њх: Ђј х≥ба цар¤ вже нема? як же це?!ї Ц а коли зайшла мова про в≥йну, дивувалис¤ не менше щиро: ЂЌевже була ¤кась в≥йна?!ї ÷е правда, ¤ н≥чого не вигадую; той хут≥р ≥ справд≥ оминули вс≥ б≥ди першоњ половини ’’ стол≥тт¤; туди не ступала нога совТЇта чи н≥мака, несучи за собою неодм≥нну страшну смерть в≥д голоду, кул≥ чи зашморгу; люди там в≥ками жили соб≥ так перв≥сно чи первинно, ¤к њх створив Ѕог, ≥ не мали потреби й носа виказувати до решти з≥псутого св≥ту; щаслив≥ люди, Ц ≥ лише наприк≥нц≥ сорокових туди вперше прийшли Ђуполноважен≥ї, й жахнулис¤, ≥ раю не стало: вони просто стерли той хут≥р з лиц¤ земл≥, а людей розселили по довколишн≥х селах, добре, хоч не в —иб≥рЕ

Еј тод≥ Ц село —келька, леіендарна —келька, осп≥вана ≤ваном Ѕагр¤ним в однойменному роман≥ у в≥ршах. “ут ≥ справд≥ колись був монастир, ≥ справд≥ ходить про це багато леіенд, зазвичай зовс≥м не про чернече житт¤ його мешканц≥в, а на гор≥ «амок, що нависла над ¬орсклою в сус≥дньому  уземин≥, дос≥ де-не-де провалюЇтьс¤ п≥д ногами земл¤ через численн≥ п≥дземн≥ ходи, проникнути в ¤к≥ вже неможливо, а розкопувати н≥хто й не пробував. ќсь лише самоњ —кельки нин≥Е вважайте що нема Ц лише покинут≥ нап≥взруйнован≥ хати, лише к≥лька, на пальц¤х перел≥чити можна, стареньких мешканц≥в, лише заросла бурТ¤нами ірунт≥вка, по ¤к≥й проњхати можливо х≥ба трактором, а йти треба обережно, бо чорна гадюка водитьс¤ й тутЕ

Еј тод≥ Ц  уземин; свого часу, за √етьманщини, м≥стечко, приналежне до «≥ньк≥вського козачого полку, а тепер просто соб≥ в≥ддалене село —умськоњ област≥, поЇднане з √рунню наст≥льки розбитою дорогою, що вод≥њ маршрутних автобус≥в кл¤нуть њњ на чому св≥т стоњть ≥ часом нав≥ть в≥дмовл¤ютьс¤ по н≥й њхати. “ут уже й геродот≥вський √елон, адже Ђбатько ≥стор≥њї саме тут уперше ступив на √елонську землю Ц стародавню пристань на ¬орскл≥ нещодавно розкопали археологи. –ан≥ше село було ближче до води, але зараз Ђп≥дн¤лос¤ї на пагорби Ц туди, де колись сто¤ла вражаюче красива церква, що њњ бачив ≤ван Ѕагр¤ний аж з≥ —кельки: ЂЅлищить  уземинська ѕокроваї.

« тою церквою теж повТ¤зано чимало ц≥кавущих ≥стор≥й: кажуть, що њњ будували трич≥, але першого разу вона згор≥ла, а тод≥ почали в≥дбудовувати, ≥ вона згор≥ла знову, Ц а все через те, що будувати њњ кликали Ђмоскал≥вї, а Ђмоскал≥ мають б≥са в нос≥, ≥ њх до св¤тоњ справи допускати не можнаї. ¬≥дтак збудували вже на ≥ншому м≥сц≥, й там вона сто¤ла така велична й красива, що аж! ѕроте й там були своњ ≥стор≥њ: кажуть, що дванадц¤ть св¤щеник≥в померли й н≥й буквально один за одним, ≥ припинилос¤ це аж тод≥, коли п≥сл¤ першого в ’’ стол≥тт≥ в≥дновленн¤ ”крањнськоњ держави Ц ”Ќ– Ц  уземинська ѕоврова перейшла п≥д омофор новопосталоњ ”крањнськоњ јвтокефальноњ ѕравославноњ ÷ерквиЕ ”т≥м, невдовз≥ прийшли совТЇти Ц ≥  уземинськоњ ѕокрови не стало, в страшн≥ 1930-≥ њњ роз≥брали, використавши матер≥ал Ђдл¤ нужд колхозаїЕ

ј п≥д самою горою «амок, кажуть, була ще одна ун≥кальна церковц¤ Ц невеличка, козацька, сплетена з очерету! ÷е не м≥ф: ¤ ще застав людей, ¤к≥ њњ памТ¤тали. ≤лар≥он —ахно, ¤кий, ÷арство йому Ќебесне, позатор≥к в≥д≥йшов у  ращий —в≥т, ще моливс¤ там дитиноюЕ

ј ще в  уземин≥ колись були пани Ц √н≥дич ≥ √еюс. Ќин≥ в √еюсовому об≥йст≥ л≥карн¤: новий, збудований за совТЇт≥в корпус на ладан дише, а старий, √еюс≥в, хоч ≥ пошарпаний, але стоњть ¤к сто¤в! ƒал≥ ж по схилу Ц вниз до ¬орскли Ц бувЕ дендропарк. —аме так: дендропарк ≥ сад Ц хоч, може, й не такий розк≥шний, ¤к ус≥м в≥дома —оф≥њвка, але, кажуть, не менш красивий. «араз там пустище, геть заросле кущами, бурТ¤нами й кропивою, Ц а свого часу √н≥дич≥в сад, ¤к ≥ власн≥ садки, що род¤ть тут напрочуд щедро, вр¤тували куземинц≥в в≥д √олодомору. —овТЇти забрали все зерно ≥ прирекли людей на голодну смерть Ц скаж≥мо, в ’ухр≥, всього за ¤кий дес¤ток к≥лометр≥в зв≥дси, вимерло б≥льше половини мешканц≥в, Ц а куземинц≥в ур¤тувала сушн¤ з ¤блук ≥ слив, ¤ку забрати не додумалис¤Е ћ≥ж ≥ншим, син пана √еюса повернувс¤ в село разом ≥з н≥мц¤ми. √л¤нув, на ¤кий жах совТЇти встигли перетворити батьк≥вське об≥йст¤, жахнувс¤ Ц ≥ б≥льше не повертавс¤Е

Е≤демо дал≥ Ц до Ѕ≥льська видолиною пом≥ж вали, куди й √еродот ≥шов в≥д пристан≥ до м≥ста √елона. ѕо л≥ву руч Ц великанський дуб, кажуть: дуб —ковороди. ћожливо, так, ¤к у карпатах кожна велика смерека неодм≥нно ‘ранкова, Ц а може, й справд≥. Ѕо —коворода тут бував, ≥ не раз. ”  уземин≥ в≥н нав≥ть залишив люд¤м, у ¤ких спин¤вс¤, Ѕ≥бл≥ю з≥ своњми заввагами на марі≥несах. ÷е теж не м≥ф: вона справд≥ була, ≥ ¤ розмовл¤в з людьми, ¤к≥ тримали њњ в руках, та сл≥ди њњ губл¤тьс¤ аж у 1990-х Ц н≥бито хтось ≥з родич≥в вив≥з њњ кудись до ’аркова, ≥ всеЕ

Еќсь ≥ √елон, чи то пак, городище. ≤ Ц пижмо. –озк≥шне пижмо! ќдин м≥сцевий б≥знесмен прагне перетворити ц≥ м≥сц¤ на потужний туристичний центр, розбудувати ≥нфраструктуру. ¬каз≥вники встановив, огл¤дову вежу зв≥в на пагорб≥, трохи опор¤див територ≥ю Ц а б≥льшого Ђчиновницьк≥ рогаткиї не дозвол¤ють зробити. —тараЇтьс¤ чолов≥к, душу вкладаЇ Ц та барТЇр≥в б≥льше, н≥ж спри¤нн¤Е

Еј дал≥ дорога на ќп≥шне. ¬оно, ¤к ≥ –им, стоњть на семи пагорбах. ћо¤ шестил≥тн¤ донечка старанно й наполегливо дибц¤ла туди своњми маленькими н≥жками, мр≥ючи купити соб≥ там мак≥тру. ƒодибц¤ла Ц ≥ ось вона, тво¤ мак≥тра Ц а дон¤ в плач: ЂЌеправда! ÷е не мак≥тра! ÷е щось ≥нше!ї ≤ справа не в тому, що дитина засмакувала слово ≥ чомусь подумала соб≥, н≥би мак≥тра Ц це така л¤лька (так вона пот≥м це по¤снила). —права в тому, що в ќп≥шньому вже й справд≥ мало хто може зробити справжню мак≥труЕ

Е≤ це, ¤сна р≥ч, не весь м≥й √елон. ÷е Ц лише початок, лише перший в≥рш:

Е≥ще не всю породу з себе вижму,

ще позолоту виригну навзрид,

допоки зрине жовтороте пижмо

й навспоклик св≥ту б≥лого згорить;

навздогадки сердечного √елону,

де ближн≥х верб гортанн≥ к≥ст¤ки,

де ласт≥вка скидаЇ т≥нь червону

на скоросп≥лу патоку р≥ки;

ще дальн≥й рай не весь перероњвс¤

не вс≥ дороги склењлись в м≥ста;

через житт¤ Ц з  уземина до Ѕ≥льська Ц

навперем≥ну почерез жита;

навскладки дол≥ Ц б≥ле з б≥лим виситьс¤

пересипаЇ кур¤ву в полон;

хвостом сорочим на об≥йст≥ лис¤ч≥м

колись нас дочекаЇтьс¤ √елон Ц

солодким криком на валу на нижн≥м,

солоним криком через кропивиЕ

Ег≥рка свобода Ц виростити пижмо,

одне-Їдине Ц вище головиЕ

’од≥мо дал≥ Ц там буде ще ц≥кав≥шеЕ

≤ван јЌƒ–”—я