•урам ѕетр≥ашв≥л≥

 

ѕ≥ан≥но й метелик

 

Ќа околиц≥ ћаленького м≥ста жив хлопчик.

” його к≥мнат≥ сто¤ло п≥ан≥но.

ѕ≥ан≥но було стародавнЇ, гарне, майстер обробив його ц≥нною деревиною, прикрасив тонкою р≥зьбою.

—повнене таЇмниць, сто¤ло п≥ан≥но в кутку, хвилюючи у¤ву хлопчика.

”вечер≥, перед сном, мама грала одну й ту ж н≥жну мелод≥ю.

Ќагодувавши його вечерею, вмивала, укладала в л≥жко й с≥дала за п≥ан≥но.

ѕ≥дн¤вши кришку клав≥атури, вона оберталас¤ до хлопчика Ц в≥н чекав, дивл¤чись на нењ широко розкритими очима.

ћама посм≥халас¤ йому й починала грати.

’лопчик слухав, спр¤мувавши погл¤д у в≥кно.

ј за в≥кном то хмаринки плили одна за одною ≥ в≥тер гнув г≥лки, а з лист¤ скачувалис¤ дощов≥ краплинки, то сн≥г рожев≥в п≥д призах≥дним сонцем.

«вучала музика.

—ут≥нки згущувалис¤.

” хлопчика солодко злипалис¤ оч≥.

ћати переставала грати й тихо опускала кришку, пот≥м ц≥лувала малого й виходила з к≥мнати.

як т≥льки двер≥ за нею зачин¤лас¤, хлопчик уставав ≥ нап≥всонний дибав до п≥ан≥на. « величезним зусилл¤м в≥дкривав кришку ≥, знову вл≥гшись, миттЇво засинав.

ѕосеред ноч≥ в≥н часто прокидавс¤ й дививс¤ на п≥ан≥но. …ому подобалис¤ клав≥ш≥, що б≥л≥ли в темр¤в≥, а особливо Ц т≥н≥ листк≥в, що тр≥пот≥ли на них у м≥с¤чну н≥ч.

”ранц≥, т≥льки-но розплющивши оч≥, воно схоплювавс¤ й п≥дб≥гав до п≥ан≥на.

«аледве вилазив на круглий ст≥лець ≥ дививс¤ на клав≥ш≥.

ƒовго сид≥в так.

„ас в≥д часу рука його т¤глас¤ до клав≥ш, але торкнутис¤ њх не см≥ла.

≤ нав≥ть удень, зайн¤тий у двор≥ грою, хлопчик пам'¤тав про п≥ан≥но.

ѕокидав усе й т≥кав в≥д однол≥тк≥в. Ўкереберть уб≥гав у свою к≥мнату, немов бо¤вс¤, що не застане там п≥ан≥на.

јле п≥ан≥но було на м≥сц≥. ¬≥н полегшено в≥дсапувавс¤ й зн≥¤ков≥ло наближавс¤ до нього.

—л≥дом за ним у к≥мнату входила мама, але хлопчик не завважував нењ.

ѕрипавши до боку п≥ан≥но, в≥н притискавс¤ до нього вухом, начебто намагавс¤ почути звук.

ћама тихо виходила з к≥мнати.

≤нод≥ вона запитувала його мовби м≥ж ≥ншим:

Ц ’очеш, навчу грати?

’лопчик зл¤кано позирав на нењ й в≥дмовл¤вс¤ самим лише порухом голови.

¬она не вмовл¤ла його.

ј ввечер≥, перед сном, вона, ¤к завжди, грала малому.

якось л≥тнього ранку хлопчик, прокинувшись ≥ гл¤нувши на п≥ан≥но, здивовано п≥дв≥вс¤ в л≥жку.

 лав≥ш≥ були на диво барвист≥.

’лопчик сповз ≥з л≥жка й п≥д≥йшов до п≥ан≥на.

Ќа клав≥шах сид≥ли красив≥ строкат≥ метелики.

Ќа кожн≥й клав≥ш≥ Ц один метелик.

¬≥н обережно вил≥з на ст≥лець ≥ задививс¤ на метелик≥в.

ћетелики довго не ворушилис¤. ѕот≥м один змахнув крилами ≥ злет≥в.

“рохи покружл¤в ≥ повернувс¤ на своЇ м≥сце.

«а ним спурхнув ≥нший ≥ одразу опустилас¤ на клав≥шу.

—л≥дом за другим злет≥в ≥з клав≥ш≥ й знову с≥в на нењ трет≥й.

“ак вони зл≥тали й опускалис¤.

’лопчиков≥ сподобалас¤ њхн¤ гра.

–аптом в≥н здогадавс¤, що метелики п≥дказували йому щось.

ѕодумав ≥ зрозум≥в, що саме.

Ќесм≥ливо прост¤гнув руку й ударив по клав≥ш≥, з ¤коњ спурхнув метелик. «лет≥в ≥нший, ≥ хлопчик ударив по його клав≥ш≥.

≤ так опускав палець на р≥зн≥ клав≥ш≥ Ц на т≥, з ¤ких зл≥тали метелики.

ћама почула звуки музики ≥ сп≥шно прийшла подивитис¤, хто це граЇ!

’лопчик не чув, ¤к в≥дчинилис¤ двер≥, не пом≥тив мами, весь поглинений грою.

ѕ≥дн≥малис¤ й опускалис¤ метелики, уже по два, по три разом.

ѕ≥дн≥малис¤ й опускалис¤ пальц≥ хлопчика.

«вуки поступово складалис¤ в мелод≥ю.

ѕритулившись до ст≥ни, мати мовчачи спостер≥гала за малим.

ћетелики в≥дривалис¤ в≥д клав≥ш.

ѕальц≥ хлопчика опускалис¤ на клав≥ш≥.

¬≥н грав, ≥ кружл¤ли метелики.

Ќарешт≥ вони опустилис¤ на клав≥ш≥ й застигли.

’лопчик перестав грати.

ѕодивовано дививс¤ в≥н на метелик≥в.

«а мить вони розлет≥лис¤ по к≥мнат≥, тод≥ полинули через в≥кно в сад ≥ зникли.

’лопчик обернувс¤, побачив маму й ан≥трохи не здивувавс¤ тому, що вона тут.

Ц ¬они повернутьс¤? Ц запитав в≥н сумно.

Ц ѕовернутьс¤, дитинко, не засмучуйс¤, Ц в≥дпов≥ла мама.

≤ справд≥, в≥д того дн¤ метелика часто з'¤вл¤лис¤ на клав≥шах.

’лопчик одразу в≥дчував це, де б не був у цей час, Ц ≥ б≥г додому.

—≥дав за п≥ан≥но й грав.

«л≥тали метелики, пурхали над ним, а в≥н грав.

јле по вечорах хлопчик однаково просив грати маму, а вона, см≥ючись, казала:

Ц “епер ти й сам ум≥Їш.

Ц я вм≥ю, коли метелики с≥дають на клав≥ш≥, Ц заперечував в≥н.

≤ мама грала йому улюблену мелод≥ю.

«б≥гав час. ’лопчик р≥с.

≤ ¤кось навесн≥, у тихий веч≥р в≥н усв≥домив, що може сам накликати метелик≥в.

¬≥н с≥в за п≥ан≥но.

“оркнувс¤ клав≥ш, ≥ в ту ж мить з'¤вилис¤ метелики, затр≥пот≥ли н≥жними ¤скравими крильц¤ми...

’лопчик грав сам, без п≥дказки метелик≥в...

 

ћинули роки. ’лопчик перетворивс¤ на юнака.

“епер гру його приходили послухати сус≥ди й знайом≥. ѓх було так багато, що вони не вм≥щалис¤ в к≥мнат≥, ≥ мати розсаджувала гостей у саду Ц музика доносилас¤ з в≥дкритих в≥кон...

Ќав≥ть перехож≥ на вулиц≥ заворожено зупин¤лис¤ Ц њх манили чар≥вн≥ звуки.

ёнак грав.

ћама сид≥ла в кутку, дивилас¤ на сина й плакала в≥д радост≥...

ѕот≥м пов≥льно с≥дали метелики на клав≥ш≥. ёнак припин¤в гру й сид≥в опустивши голову.

√л¤дач≥ ¤кийсь час мовчали.

ѕот≥м лунали оплески.

ёнак уставав ≥ клан¤вс¤ публ≥ц≥.

√л¤дач≥ кидали йому кв≥ти.

ёнак прикладав руку до грудей, д¤кував публ≥ц≥ й починав збирати кв≥ти.

«≥бравши, йшов у куток к≥мнати.

÷е були щаслив≥ мит≥.

јплодували, п≥дн¤вшись ≥з м≥сць, гл¤дач≥. ” двор≥ теж лунали оплески.

¬ очах у матер≥ й сина блищали сльози радост≥. ћати й син посм≥халис¤ одне одному. ≤ син н≥с њй великий букет...

 

ёнак став в≥домим п≥ан≥стом, ≥ послухати його прињжджали ≥з сус≥дн≥х м≥ст.

√азети навпереб≥й вихвал¤ли гру молодого обдаруванн¤, листоноша не встигав доставл¤ти йому листи в тонких блакитних конвертах.

”сп≥хи сина т≥шили мат≥р, але в нењ з'¤вилас¤ незрозум≥ла тривога за сина, вона передчувала ¤кесь лихо й застер≥гала його:

Ц Ѕудь обережний, синку, неспок≥йно в мене на душ≥.

Ц Ќе хвилюйс¤, мамо! Ќ≥чого поганого з≥ мною не станетьс¤. Ѕачиш ск≥льки мен≥ кв≥т≥в подарували, Ц в≥дпов≥дав в≥н безтурботно...

Ц Ѕачу, синку, бачу, Ц казала вона, Ц але серце чуЇ лихо...

якось уранц≥ до них у двер≥ постукав незнайомець, що прибув ≥з далекого, великого м≥ста.

” юнака в≥д радост≥ затр≥пот≥ло серце. ¬≥н знав, що в тому м≥ст≥ була знаменита на весь св≥т концертна зала, куди запрошували т≥льки в≥домих п≥ан≥ст≥в.

Ќезнайомець саме про це й сказав юнаков≥: вас, мовл¤в, запрошують грати у т≥й зал≥.

Ц як це чудово, правда, мамо? Ц сказав юнак.

Ц “ак, синку, Ц тихо в≥дпов≥ла мати. ѓй одразу ж не сподобавс¤ цей хитро усм≥хнений чолов≥к.

ј юнак радо походжав по к≥мнат≥. …ого турбувало лише одне Ц ¤к перевезти п≥ан≥но в таку далеч≥нь.

Ц ј п≥ан≥но ¤к?! Ц вигукнув в≥н. Ц ўо ¤ буду робити, ¤кщо воно роз≥б'Їтьс¤ в дороз≥?

Ц яке п≥ан≥но? Ц не зрозум≥в незнайомець.

Ц ћоЇ. Ќа ≥ншому ¤ не граю.

„олов≥к засм≥¤вс¤.

Ц ’то тоб≥ дозволить привозити своЇ п≥ан≥но? ” т≥й зал≥ чудовий ро¤ль, за ¤ким стежать найкращ≥ настроювач≥.  уди твоЇму п≥ан≥ну до концертного ро¤л¤, х≥ба в нього звук? Ц ≥ зневажливо постукав по клав≥ш≥.

ёнак задумавс¤.

ћаму засмутило те, що син њњ стерп≥в глузуванн¤ з≥ свого п≥ан≥на.

¬она п≥двелас¤, тихо опустила кришку клав≥атури ≥ вийшла з к≥мнати.

ёнак не пом≥тив цього.

—то¤в ≥ думав.

Ц як мен≥ бути, мамо? Ц мовив в≥н нарешт≥ й п≥дв≥в голову, але матер≥ в к≥мнат≥ не було.

≤ тод≥ в≥н вир≥шив усе сам.

Ц гаразд, ¤ згоден.

≤ чолов≥к знову хитро усм≥хнувс¤.

 

¬ оголошений день ≥ годину прославлений концертний зал великого м≥ста переповнила публ≥ка.

„олов≥к ≥з хитрою посм≥шкою вийшов на сцену й оголосив про початок концерту.

ёнак в≥д хвилюванн¤ нав≥ть поклонитис¤ забув.

¬и здогадалис¤, зв≥сно, через що в≥н хвилювавс¤.

Ќарешт≥, з≥бравшись ≥з духом, в≥н торкнувс¤ клав≥ш пальц¤ми.

≤ затр≥пот≥ли на сцен≥ метелики.

ёнак полегшено з≥тхнув ≥ почав грати...

¬иступ юнака мав неаби¤кий усп≥х.

¬≥н дав ще к≥лька концерт≥в.

ѕот≥м його запросили в ≥нш≥ велик≥ м≥ста.

ћолодий п≥ан≥ст здобув всесв≥тню попул¤рн≥сть.

¬≥н њздив по р≥зних м≥стах ≥ був щасливий.

јле щоразу, п≥дход¤чи до концертного ро¤лю, в≥н на мить в≥дчував ка¤тт¤ сов≥ст≥, згадуючи своЇ старе п≥ан≥но. јле одразу ж казав соб≥, мовби виправдуючись: ўо поробиш, не т¤гати ж ≥нструмент по всьому св≥ту, та й звук його загубивс¤ б у величезних концертних залах, де ¤ виступаю.

≤ починав грати.

√рав, поки над ним пурхали метелики, поки вони не опускалис¤ на клав≥ш≥.

ѕот≥м у зал≥ грим≥ли оплески...

ѕрославлений молодий п≥ан≥ст виступав то в одному м≥ст≥, то в ≥ншому, а той чолов≥к, ¤кий свого часу запросив його виступати у великому м≥ст≥, став його ≥мпресар≥о, в≥н супроводжував хлопц¤ всюди й заробл¤в на ньому велик≥ грош≥.

“ак минуло к≥лька рок≥в. ѕ≥ан≥ст усе њздив по св≥ту, лише в р≥дне м≥сто йому не вдавалос¤ зањхати.

¬≥н часто писав матер≥, пов≥домл¤в про своњ усп≥хи, але мама однаково сумувала.

Ђ„ому ти сумуЇш, невже не рада, що тв≥й син прославивс¤?ї Ц запитували њњ знайом≥, вона ж лише т¤жко з≥тхала у в≥дпов≥дь.

ј син њњ роз'њжджав по св≥ту й ставав усе б≥льше знаменитим.

якось уранц≥, прокинувшись у розк≥шному номер≥ ¤когось готелю, в≥н, н≥жачись у м'¤к≥й постел≥, ≥з задоволенн¤м згадував, ¤к урочисто зустр≥чали його напередодн≥, ¤к захоплено в≥тали на вокзал≥, ск≥льки п≥днесли кв≥т≥в... Ђќх, бачила б мама, Ц мигнула думка, Ц ото би зрад≥лаї. ≤ тут згадав, ¤к вона грала йому в дитинств≥ перед сном.

ј що вона йому тод≥ грала?

як не намагавс¤ згадати, не зм≥г. ≤ з≥ страхом з≥знавс¤ соб≥, що забув...

¬≥н дуже засмутивс¤ й вир≥шив написати матер≥, щоб нагадала, але, на жаль, не знайшов дл¤ цього часу.

«ранку прийшли до нього ¤к≥сь люди, сказали, що в≥н почесний г≥сть у м≥ст≥, й повезли показувати вс≥л¤к≥ визначн≥ пам'¤тки, пот≥м улаштували банкет на його честь, де без к≥нц¤ виголошували пишн≥ тости. ѕот≥м в≥н виступав ≥ геть забув про те, що засмутило його вранц≥.

÷ього вечора в≥н грав особливо натхненно, бо знав, що в почесн≥й лож≥ сидить чолов≥к, визнаний найкращим ц≥нителем музики.

¬≥н грав.

«навець музики щось позначав у своЇму записнику.

ј пот≥м метелики опустилис¤ на клав≥ш≥ й п≥ан≥ст перестав грати.

” зал≥ заплескали.

ѕ≥ан≥ст хот≥в п≥двестис¤ й поклонитис¤ публ≥ц≥, але на сцен≥ з'¤вивс¤ ≥мпресар≥о. ¬≥н п≥д≥йшов до п≥ан≥ста й шепнув, що «навець музики просить з≥грати ще що-небудь.

Ц ўе що-небудь? јле ти ж бачиш, метелики с≥ли на клав≥ш≥!

Ц «навець музики хоче написати про тебе, ¤к про найкращого п≥ан≥ста, не ображай його в≥дмовою.

ѕ≥ан≥ст завагавс¤.

ѕом≥тивши це, ≥мпресар≥о додав:

Ц ўо тоб≥ з метелик≥в, не вони ж грають.

Ц јле вони с≥ли на клав≥ш≥, не можна б≥льше грати.

Ц ѕодумаЇш! як с≥ли, так ≥ злет¤ть, Ц посм≥хнувс¤ ≥мпресар≥о.

ѕ≥ан≥ст задумливо дививс¤ на метелик≥в.

” зал≥ була тиша.

Ц “о ¤к, зваживс¤? Ц запитав ≥мпресар≥о.

ѕ≥ан≥ст мовчки кивнув.

≤мпресар≥о п≥шов.

...ѕ≥ан≥ст сид≥в ≥ дививс¤ на метелик≥в.

ћетелики непорушно сид≥ли на клав≥шах.

ѕ≥ан≥ст заплющив оч≥, ударив по клав≥шах ≥ раптом в≥дчув, що не вм≥Ї грати.

ј метелики спурхнули, ¤кусь мить покружл¤ли ≥ барвистими дощовими краплинами попадали на сцену.

ѕ≥ан≥ст розплющив оч≥, побачив загиблих метелик≥в ≥ т¤жко заплакав.

¬≥н опустивс¤ на кол≥на й дбайливо п≥д≥брав метелик≥в.

«ал зац≥пен≥в.

ѕ≥ан≥ст самотньо сто¤в на сцен≥, пригорнувши до грудей, немов оберемок польових кв≥т≥в, мертвих метелик≥в.

ѕот≥м метелики зникли.

ѕ≥ан≥ст, не п≥дн≥маючи голови, покинув сцену.

–озходилас¤ засмучена публ≥ка. ≤ лише «навець музики рад≥в: адже в≥н став очевидцем небувалоњ под≥њ, був присутн≥й на останньому концерт≥ прославленого п≥ан≥ста.

≤мпресар≥о непом≥тно зник, ≥ н≥хто н≥коли його б≥льше не бачив.

 

’лопець, що був п≥ан≥стом, повернувс¤ в р≥дний д≥м.

–озпов≥в усе матер≥.

ј наступного дн¤ вже працював у њхньому добр¤че зарослому садку.

¬≥д зор≥ до зор≥ трудивс¤ в≥н там, саджаючи молод≥ деревц¤ й розвод¤чи кв≥ти. Ќе в≥даючи втоми, копав, рихлив землю, прокладав красив≥ дор≥жки.

—таре п≥ан≥но й дал≥ сто¤ло в кутку, але п≥д≥йти до нього в≥н не насм≥лювавс¤.

…ому хот≥лос¤ попросити маму з≥грати те, що вона грала йому в дитинств≥ перед сном, але й на це не зважувавс¤.

ўоранку, прокинувшись, в≥н одразу ж зиркав на в≥дкрит≥ клав≥ш≥.

јле метелики не прил≥тали.

¬≥н зв≥в навколо саду високу огорожу, бо¤чись, що хто-небудь, прокравшись туди, поламаЇ г≥лки або затопче кв≥ти.

–озр≥сс¤ сад.

 расиво розташовувалис¤ кущ≥ навколо клумб, примхливо перетиналис¤ т≥нист≥ алењ.

ћинали роки.

„олов≥к не втрачав над≥њ, що метелики повернутьс¤.

≤ ц≥л≥с≥ньк≥ дн≥ догл¤дав за своњм садом ≥ за кв≥тами.

јле не покидав його сум, бо не м≥г в≥н згадати мелод≥ю п≥сн≥, ¤ку грала мама.

 оли в≥н зайн¤вс¤ садом, його мама спершу рад≥ла, а пот≥м засумувала.

Ц ўо тебе засмучуЇ, мамо, що тебе мучить? Ц запитував в≥н часто.

¬она в≥дпов≥дала одне й те ж.

Ц Ќ≥чого, р≥дний, н≥чого...

ћинуло багато рок≥в...

∆≥нка померла. —ин њњ зостаривс¤ й жив сам.

≤ ¤к ≥ ран≥ше дбайливо догл¤дав за своњм садом.

ќдного разу в≥н почув незвичний шум.

¬и¤вилос¤, що в сад непом≥тно пробралис¤ д≥вчинка й хлопчик.

¬они походжали по дор≥жках ≥ милувалис¤ незнайомими кв≥тами.

„олов≥к довго стежив за ними, ≥ зрозум≥в, чому невеселою була мама ≥ чого не вистачало саду.

¬≥н зрозум≥в, що ще раз помиливс¤.

≤ того ж таки дн¤ зн≥с огорожу.

ѕот≥м п≥шов у м≥сто й звернувс¤ до людей:

Ц ѕриходьте гул¤ти в м≥й сад, в≥ддаю його вам, приходьте, милуйтес¤ кв≥тами.

“од≥ найн¤в майстр≥в.

≤ коли ввечер≥ люди прийшли погул¤ти в сад, там уже були карусель, гойдалка ≥ чимало ≥нших розваг ≥ забав.

¬ але¤х св≥тилис¤ кольоров≥ л≥хтар≥.

¬еселилис¤ д≥ти Ц каталис¤ на карусел≥, зл≥тали на гойдалц≥, а доросл≥ походжали по але¤х, насолоджуючись ароматом кв≥т≥в. Ћюди д¤кували господарев≥ саду, починали розмову про те, про се, ≥ лише музики не торкалис¤, щоб не засмучувати старого чолов≥ка.

јле х≥ба Ї м≥сто, де не знайдетьс¤ хоча б один дурень?!

ѕриведи дурн¤ в найпрекрасн≥ший сад, Ц та в≥н однаково залишитьс¤ дурнем.

«найшовс¤ дурень ≥ тут. ѕ≥д≥йшов до старого й бовкнув без нат¤к≥в:

Ц Ќумо ж, з≥грай нам, ¤к колись, згадай славну молод≥сть.

Ћюди навколо зн≥¤ков≥ло притихли.

—тарий сполотн≥в.

”с≥м було н≥¤ково. ≤ нав≥ть дурень усв≥домив свою помилку й, присоромлений, сховавс¤ за чиЇюсь спиною.

≤ тут раптом тишу порушили звуки п≥ан≥но.

ћузика лунала з будинку.

¬с≥ кинулис¤ туди.

ѕосп≥шив у будинок ≥ старий.

Ќа очах у нього блищали сльози.

Ћюди пропустили його, в≥н ув≥йшов у свою к≥мнату.

Ќа п≥ан≥н≥ грали д≥ти, ¤к≥ пробралис¤ нещодавно в сад Ц хлопчик ≥ д≥вчинка.

≤з клав≥ш зл≥тали метелики й пурхали над ними.

ƒ≥ти вдар¤ли по в≥льних клав≥шах, ≥ звуки складалис¤ в мелод≥ю.

—лухали люди.

—лухав старий, ≥ сльози текли по його щоках.

ј мен≥ залишаЇтьс¤ додати те, про що ви й сам≥ здогадалис¤, Ц мелод≥¤ була саме та, ¤ку грала йому мама в далекому дитинств≥.

†

ѕереклав ≤ван јндрус¤к