•урам ѕетр≥ашв≥л≥

 

 в≥ти

 

Ѕула зимова н≥ч. Ќа деревах ≥ тротуарах мерехт≥в пухнастий сн≥г.

Ѕезлюдною вулицею крокував хлопчина.

¬≥н притискав до грудей величезний букет кв≥т≥в. ѕ≥д л≥хтар¤ми кв≥ти вигравали ¤скравими барвами.

’лопчик ≥шов швидко, п≥дн¤вши ком≥р пальта, насунувши шапку на чоло. ¬идно було Ц посп≥шав.

≤з обважн≥лих г≥лок ≥нод≥ зривалас¤, розсипаючись грудка сн≥гу, ≥ кв≥ти ≥скристо спалахували.

 рокував хлопчина по сн≥гу.

ќсь в≥н звернув за р≥г ≥ опинивс¤ на зал≥зничн≥й станц≥њ.

’лопчик вийшов на платформу ≥ с≥в на лавочку, й дал≥ притискаючи букет до грудей.

Ќевдовз≥ почувс¤ гудок паровозу, ≥ на платформ≥ з'¤вивс¤ черговий по станц≥њ.

” ћаленькому м≥ст≥ й станц≥¤ було маленькою, Ц ≥ в≥дкрию вам секрет: начальник станц≥њ сам бував ≥ черговим.

¬≥н пройшовс¤ по платформ≥.

’лопчик зл¤кавс¤, що його проженуть, ≥ заховав голову за кв≥ти.

„ерговий був короткозорим ≥ сприйн¤в хлопчика з букетом за кв≥тучий кущ, не додумавши спросонку Ц зв≥дки раптом узимку вз¤вс¤ кв≥тучий кущ!

ƒо платформи п≥д≥йшов пот¤г.

≤з зали чеканн¤ висипали люди з вал≥зами.

’лопчик п≥дхопивс¤ й теж поб≥г до пот¤га.

„ерговий отороп≥в Ц ото вже кущ! ќто дива!

“од≥ розглед≥в хлопчика й посм≥¤вс¤ з себе. Ђѕевно, зустр≥чаЇ когось, чемний хлопчик, але чому його в≥дпустили самого, дивно...ї, Ц подумав в≥н.

’лопчик оч≥кувально дививс¤ на в≥кна, але пасажири, певно, спали.

јж ось ≥з одного в≥кна вигл¤нула молода ж≥нка.

Ч як≥ чар≥вн≥ кв≥ти! Ц вигукнула вона ≥ заходилас¤ щось швидко шукати.

Ќа вигук ж≥нки й ≥нш≥ пасажири теж вигл¤нули у в≥кна.

Ч ќ, кв≥ти!

Ч як≥ кв≥ти!

Ч ѕогл¤ньте, кв≥ти!

“им часом молода ж≥нка вийшла з вагона й посп≥шила до хлопчика.

Ч —к≥льки за кв≥ти, малий? Ц запитала вона, розкриваючи сумочку.

Ч Ќ≥ск≥льки.

Ч як це Ч н≥ск≥льки?

Ч я не продаю њх.

Ч Ќав≥що ж тод≥ прин≥с?

Ч Ѕер≥ть, ¤кщо подобаютьс¤, просто так бер≥ть. ÷е моњ перш≥ кв≥ти.

Ч ј ти бува не вкрав њх? Ц зап≥дозрила його ж≥нка, але в≥дразу додала: Ц Ќ≥, на злодюжку ти не схожий. ќсь що, дай мен≥ букет ≥ в≥зьми грош≥. “об≥, може, вони не потр≥бн≥, а вдома знадобл¤тьс¤.

Ѕ≥л¤ них уже юрбилис¤ пасажири, вигукуючи:

Ч як Ч весь букет берете?

Ч ј нам?

Ч ѕродавай по одн≥й кв≥тц≥!

Ч ƒобре, Ц погодилас¤ ж≥нка. Ц  в≥тки й одн≥Їњ досить. јби т≥льки була кв≥тка, а одна чи дес¤ть Ц однаково.

¬она вз¤ла в хлопчика одну кв≥тка, тицьнула грош≥ йому в кишеню пальта й, нахилившись, поц≥лувала в чоло.

’лопчик посм≥хнувс¤ њй ≥ роздав кв≥ти.

„ерговий дав дзв≥нок до в≥дправленн¤.

ѕот¤г пов≥льно рушив.

’лопчик побачив, ¤к молода ж≥нка зайшла в купе, прост¤гнула комусь кв≥тку, а пот≥м у в≥кно визирнула маленька д≥вчинка в довг≥й н≥чн≥й сорочц≥.

ƒ≥вчинка посм≥халас¤ йому.

’лопчик б≥г поруч ≥з вагоном, але пот¤г усе прискорював х≥д, ≥ в≥н почав в≥дставати.

ѕасажири махали йому з в≥кон рукою.

јле погл¤д його був прикутий до д≥вчинки в б≥л≥й довг≥й сорочц≥.

Ќарешт≥ пот¤г зник з очей.

’лопчик печально з≥тхнув.

ѕот≥м сунув руку в кишеню й д≥став грош≥.

¬≥н дививс¤ на пом'¤т≥ пап≥рц≥ й не знав, що з ними робити.

ѕосто¤в трохи, подумав ≥ вв≥йшов у залу чеканн¤.

Ќа довгих лавах др≥мали чи спали, чекаючи пот¤гу, люди. Ќа одн≥й лав≥ лежав, п≥дклавши п≥д голову черевики, б≥дно од¤гнений чолов≥к, ≥ малий тихенько сунув грош≥ йому до черевика.

≤ п≥сл¤ цього п≥шов додому.

„ерговий стежив за хлопчиком. ¬≥н уже був в окул¤рах ≥ прекрасно бачив усе.

ЂЅач, мале Ц а ¤ке розумне! Ц подумав в≥н, коли хлопчик залишив грош≥ б≥дному пасажиров≥. Ц ÷≥каво, хто в≥н? ѕ≥ду за ним. ќднаково до ранку поњзд≥в б≥льше не будеї.

’лопчик то йшов пов≥льно, то б≥г, зд≥ймаючи сн≥жний пил.

« одного дерева на нього посипавс¤ сн≥г, Ц певно, пташка, що спала там, стрепенулис¤ й хитнула г≥лку.

’лопчик зайшовс¤ щасливим см≥хом ≥ поб≥г додому.

Ќаступноњ ноч≥ хлопчик знову прийшов на станц≥ю.

ѕродав своњ дивовижн≥ кв≥ти, а грош≥, знову непом≥тно залишив спл¤чому пасажиров≥.

“ак було й третьоњ ноч≥.

Ќачальник станц≥њ все дужче дивувавс¤ хлопчиков≥ й нарешт≥ вир≥шив побачитис¤ з його батьками.

…ого, власне кажучи, найперше ц≥кавило Ц що вони за люди, ¤к≥ зум≥ли так добре виховати сина.

¬≥н прийшов до них, коли хлопчик був у школ≥.

Ч —каж≥ть, будь ласка, чому ви посилаЇте дитину вноч≥ саму на станц≥ю?

Ѕатьки здивувалис¤ Ц коли це вони посилали сина на станц≥ю!

Ч Ќ≥, н≥чого поганого в≥н не робить, Ц заспокоњв њх начальник станц≥њ, Ц продаЇ дивовижно гарн≥ кв≥ти, а грош≥ чомусь залишаЇ б≥дним пасажирам.

Ч √оре нам, невже в≥н кв≥ти краде! Ц засмутилас¤ мама.

ћатер≥ дуже любл¤ть своњх д≥тей, ≥ тому њм увесь час увижаЇтьс¤ що-небудь жахливе.

Ч Ќ≥, м≥й син красти не буде, Ц упевнено сказав тато. Ц ƒуже гарн≥ кв≥ти, кажете?

Ч “ак, чудов≥, небачено гарн≥.

Ч “а-ак, Ц задумливо прот¤гнув тато.

ј хлопчикова мама все повторювала: ЂЌевже в≥н краде, невже в≥н краде!ї

Ч ўо ж гаразд, перев≥римо, це ж прост≥ше простого,Ч вир≥шив тато. Ц ѕриходьте до нас увечер≥.

”вечер≥ вони втрьох почали стежити за хлопчиком, щоб дов≥датис¤, де в≥н бере кв≥ти.

јле хлопчик увесь час був удома, а вноч≥ однаково вийшов з≥ своЇњ к≥мнати з кв≥тами в руках, над¤г шапку, пальто й п≥шов на станц≥ю.

Ч ћабуть, удень запасс¤ кв≥тами, Ц припустив начальник станц≥њ. Ц Ѕувайте здоров≥, ¤ маю йти, скоро пот¤г прибуде.

Ќаступного дн¤, коли хлопчик п≥шов до школи, мама обшукала його к≥мнату.

 в≥т≥в там не було.

Ч ѕобачимо, де в≥н в≥зьме њх ц≥Їњ ноч≥, Ц сказав начальник станц≥њ, ¤кий знову прийшов до них увечер≥.

ј тато хлопчика хитро посм≥хнувс¤ соб≥ у вуса.

як≥ ж вони були здивован≥, коли хлопчик знову вийшов уноч≥ з великими барвистими кв≥тами.

ћати заспокоњлас¤: ¤ка р≥зниц¤, де в≥н њх бере, ¤кщо не краде ≥ т≥шить людей, то чого мен≥ тривожитис¤! Ќехай в≥н збер≥гаЇ свою таЇмницю й гадаЇ, що ми н≥чого не знаЇмо, не треба в≥дбивати охоту дарувати кв≥ти.

ј тато засм≥¤вс¤.

Ч я так ≥ знав!

Ч ўо ти знав?

Ч ј те, що м≥й хлопчик не буде красти, Ц ухильно в≥дпов≥в в≥н.

Ќасправд≥ ж в≥н здогадавс¤, але не хот≥в казати Ц бо ж дружина розпов≥сть сус≥дц≥, та Ц ≥нш≥й, ≥ все м≥сто д≥знаЇтьс¤ про таЇмницю його сина.

¬≥н здогадавс¤, що кв≥ти у сина Ц з≥ сну.

…ому теж снилис¤ часом так≥ кв≥ти, але винести њх з≥ сну жодного разу не вдалос¤.

≤ тепер в≥н дуже рад≥в за сина.

ј хлопчик усе носив ≥ носив кв≥ти до пот¤г≥в.

–адував н≥чних пасажир≥в.

¬они ставили кв≥тку в пл¤шку, немов у вазу. ћилувалис¤ нею перед сном ≥ у¤вл¤ли, ¤к прињдуть додому ≥ порадують найдорожчу людину.

јле до ранку кв≥тки вже не було.

Ќа св≥танку кв≥ти зникали.

” цьому був њхн≥й недол≥к. «≥рван≥ в сн≥, жили вони лише одну н≥ч.

ѕасажири цього, звичайно, не знали Ц ≥ зчин¤ли галас, звинувачували в крад≥жц≥ кв≥тки одн≥ одних або пров≥дник≥в.

Ѕули, щоправда, й так≥, хто до ранку забував про кв≥тку й не розум≥в, чому пасажири свар¤тьс¤, подумаЇш Ц клоп≥т, кв≥тка пропала!

«нову проњжджаючи через ћаленьке м≥сто, пров≥дники просили хлопчика не носити до пот¤гу ц≥ нещаслив≥ кв≥ти, казали Ц спокою через них нема.

јле начальник станц≥њ заперечував, в≥н був певен, що на ц≥ чудов≥ кв≥ти нав≥ть раз гл¤нути Ц уже щаст¤. Ђ≤ вам би не сл≥д було купувати њхї, Ц казав в≥н пров≥дникам.

—першу хлопчик не засмучувавс¤ через те, що кв≥ти до ранку пропадають, Ц адже в нього вони щоноч≥ з'¤вл¤лис¤. јле, подоросл≥шавши, почав шкодувати про це.

¬≥н ставив кв≥ти на н≥ч у воду, та на зор≥ вони однаково зникали.

’лопчик р≥с ≥ ставав усе печальн≥ший.

Ќе продавав в≥н б≥льше дивовижних кв≥т≥в з≥ сну. ”ноч≥ вони радували людей, це правда, але вранц≥ ж њх не знаходили, а це ж був обман!

„и не краще зовс≥м не бачити кв≥т≥в ≥ не засмучуватис¤ в≥дтак?

’лопчик перетворивс¤ на юнака.

Ќа сумного юнака.

ћама гадала, що син њњ сумний тому, що не знаходить красивих кв≥т≥в там, де знаходив њх ран≥ше. ≤ сама намагалас¤ знайти њх у ближн≥х л≥сах ≥ ущелинах. ѕот≥м ≥ чолов≥ка почала брати ≥з собою. јле чолов≥ков≥ скоро набридло тин¤тис¤ по хащах, ≥ в≥н розпов≥в њй таЇмницю про н≥чн≥ кв≥ти.

ј юнак усе сумував.

Ѕлукав вулиц¤ми, поринувши у своњ думи.

≤ часто йшов на станц≥ю, с≥дав на лавочку, де вперше чекав пот¤гу.

якщо його запитували, кого в≥н зустр≥чаЇ, в≥дпов≥дав: ЂЌе знаюї, Ц ≥ справд≥ не знав.

“ак минуло ще к≥лька рок≥в.

ќдного разу ¤сного л≥тнього дн¤ юнак знову опинивс¤ на станц≥њ.

—≥в на свою улюблену лавочку.

≤ раптом полив дощ.

—онце те визирало, то зникало за хмарами.

Ћивс¤ золотострунний дощ.

ёнак геть змок, але не встав, не п≥шов.

ѕрибув пот¤г.

≤з пот¤га з≥йшла красива д≥вчина.

ёнак застиг Ц у руках у д≥вчини були кв≥ти, кв≥ти з його дит¤чих сн≥в.

√адаю, ви вже здогадалис¤, хто була ц¤ д≥вчина.

¬≥д т≥Їњ далекоњ ноч≥, коли в≥н побачив у в≥кн≥ вагону маленьку д≥вчинку, вона снилас¤ йому пост≥йно.

” його снах д≥вчинка завжди була в довг≥й б≥л≥й сорочц≥, ≥ варто було в≥терцев≥ дмухнути на нењ, ¤к хлопець одразу прокидавс¤ в тривоз≥ Ц не простудилас¤ б вона!

≤ д≥вчинка бачила його у сн≥ Ц завжди в пальт≥ й шапц≥. ѓй здавалос¤, що йому жарко, ≥ вона гралас¤ з ним у Ђпирскавкиї.

Ч ’од≥мо до нас, моњ батьки дуже тоб≥ зрад≥ють, Ц сказав юнак. Ц ѕо-моЇму, вони знають таЇмницю про кв≥ти, але приховують. Ќапевно, ≥ тво¤ мама знаЇ.

Ч ’од≥мо, Ц сказала д≥вчина.

јле вони не зрушили з м≥сц¤.

—то¤ли п≥д дощем, не звод¤чи очей одне з одного.

Ђƒобре, що йде дощ, н≥хто не пом≥тить моњх сл≥зї, Ц думали ≥ в≥н, ≥ вона.

Ћив дощ.

—¤¤ло сонце.

Ѕлищали крапельки на чар≥вних кв≥тах.

 

¬≥дтод≥ юнак ≥ д≥вчина не розставалис¤.

–азом ходили на станц≥ю продавати своњ дивовижн≥ кв≥ти. √рош≥ в≥ддавали б≥дним, соб≥ залишали ст≥льки, щоб прогодувати д≥тей.

 ажуть, що чимало людей, хоч це не завжди було њм по дороз≥, спец≥ально вол≥ли проњхати через ћаленьке м≥сто й побачити чудов≥ кв≥ти, про ¤к≥ по всьому св≥ту пройшла поголоска.

≤ знаЇте Ц кв≥ти перестали зникати з≥ св≥танком.

¬и не здогадуЇтес¤, чому?

“≥Їњ ноч≥, коли молода ж≥нка дала дочц≥ кв≥тка, д≥вчинка притиснула њњ до грудей ≥ вз¤ла ≥з собою в сон.

≤ догл¤дала за нею у сн≥.

≤ кв≥тка не зникла на св≥танку.

¬она догл¤дала за нею прот¤гом усього дитинства, поливала водою, ставила у вазу, обер≥гала в≥д морозу, Ц ≥ кв≥тка породила тис¤чу ≥нших кв≥ток.

ќсь так... якщо перенести у св≥й сон кв≥тку, що зринула у сн≥ ≥ншого, ≥ дбайливо за нею догл¤дати, Ц вона буде в≥чно цв≥сти ≥ при св≥тл≥ дн¤.

 

ѕереклав ≤ван јндрус¤к