ƒуховний скарб нац≥њ

√ригор≥й √усейнов Ц ≥мТ¤ в сучасному в≥тчизн¤ному письменств≥ б≥льше н≥ж знакове. ” середин≥ девТ¤ностих, коли л≥тературний процес завмер, здавалос¤, Ђнаглухої, так що нав≥ть книжки виходили вр¤ди-годи й поширювалис¤ Ђз рук у рукиї, а про л≥тературну пер≥одику й мови не велос¤, вона була просто знищена Ђдикунством первинного ринкуї, Ц саме тод≥ √ригор≥й ƒжамалович заснував у  ривому –оз≥ часопис Ђ урТЇр  ривбасуї. Ќ≥бито ж ≥ м≥сто це н≥коли дос≥ не було Ђл≥тературною столицеюї, ≥ назва часопису н≥бито особливою Ђмилозвучн≥стюї не в≥дзначена, та й журнал≥в так само н≥бито Ђреі≥ональнихї дес¤тки, ¤кщо не сотн≥ Ђусп≥шної засновувались ¤к до того, так ≥ оп≥сл¤, й Ђусп≥шної-таки почили в Ѕоз≥, Ц а Ђ урТЇрї ¤к виходив регул¤рно нав≥ть у т≥ темн≥ й несусв≥тн≥ роки, коли взагал≥ н≥чого не виходило, так дос≥ й виходить, притому в≥д самого початку зовс≥м не Ђреі≥ональнийї, а обТЇктивно найкращий сучасний украњнський л≥тературний журнал. ≤ так ≥ дос≥ в≥н один-Їдиний на всю велику ”крањну л≥тературний часопис, ¤кий зум≥в залучити до кола своЇњ автури найкращих письменник≥в ус≥х покол≥нь, погл¤д≥в, естетичних ор≥Їнтац≥й, Утус≥вокФ, творчих орган≥зац≥й ≥ груп упливу, фактично представл¤ючи читачев≥ украњнську л≥тературу, а не ¤кусь њњ ≥постась.

ќдне слово, хай там ¤к Ц а самим лише Ђ урТЇром  ривбасуї вписав √ригор≥й √усейнов своЇ ≥мТ¤ золотими л≥терами у в≥тчизн¤ну л≥тературну ≥стор≥ю. ќдначе це, ¤к ви¤вилос¤, насправд≥ був лише початок. ј дал≥ настав час девТ¤титомника У√осподн≥ зернаФ, ¤кий побачив св≥т у  ривому –оз≥ з 2000 по 2005 роки й удостоЇний року 2006-го Ўевченк≥вськоњ прем≥њ. ÷ей роман-досл≥дженн¤ √ригор≥¤ √усейнова ви¤вивс¤ не лише креативним мистецьким текстом, але й воднораз напрочуд доречною (аби не казати УактуальноюФ, бо це слово останн≥м часом украй пон≥вельоване геть неадекватними пол≥тичними чинниками) художньою розв≥дкою, Уреставрац≥ЇюФ т≥Їњ ”крањни, ¤кою вона була ≥ могла бути, але ¤кою на роздор≥жж≥ ≥стор≥й њй бути не судилос¤. –озпочавшись ≥з ≥стор≥њ дендропарку У¬есел≥ ЅоковенькиФ, що на  ≥ровоградщин≥, книга розкриваЇ перед читачем ≥стор≥ю украњнськоњ степовоњ пом≥щицькоњ культури, а в≥дтак м≥ськоњ, сел¤нськоњ та й загалом Ц украњнськоњ культури. –озкриваЇ кор≥нь, котрий ≥ дос≥ живить нац≥ю.

ќдначе недарма кажуть, що талановита людина Ц талановита в усьому, ≥ њњ ≥дењ випереджають час. «давалос¤, об≥рван≥ вже традиц≥њ украњнського меценатства, немаЇ сучасних “ерещенк≥в ≥ ’аненк≥в, про ¤ких √ригор≥й ƒжамалович писав у своњх Ђ√осподн≥х зернахї. јле рано чи п≥зно вони знову зТ¤вл¤тьс¤ Ц бодай тому, що Ї √ригор≥й √усейнов, ¤кий започаткував принципово нову дл¤ нас традиц≥ю. ќтримавши за св≥й роман-досл≥дженн¤ Ќац≥ональну прем≥ю ”крањни ≥мен≥ “араса Ўевченка, в≥н усю њњ чималу суму не використав на власн≥ потреби, нав≥ть на св≥й ун≥кальний журнал не використав, а Ц поклав у банк на депозит, ≥ на в≥дсотки, що наб≥гли за р≥к (а це так само чимала сума Ц 15 тис¤ч гривень), заснував власну мистецьку прем≥ю! —в≥това ≥стор≥¤ знаЇ аналоги такого вчинку, але украњнська Ц нараз≥ н≥.

ѕрем≥¤ √ригор≥¤ √усейнова отримала назву Ђ√лодоський скарбї. “ак назвав њњ сам √ригор≥й ƒжамалович на памТ¤ть про одну ун≥кальну знах≥дку в  ≥ровоградських степах Ц батьк≥вщин≥ письменника. ÷е, м≥ж ≥ншим, напрочуд ц≥кава й захоплююча ≥стор≥¤: у червн≥ 1961 року школ¤р ¬олодимир „ухр≥й пастушив на берез≥ р≥чки в сел≥ √лодоси  ≥ровоградськоњ област≥. Ќеспод≥вано його увагу привернув дивний блискучий предмет, ¤кий проступив ≥з розмитоњ дощами земл≥. ¬≥дтак досл≥дники встановили, що там було похованн¤ VII стор≥чч¤, причому вельми поважноњ особи. ¬ироб≥в ≥з самого лише золота ви¤вили близько семисот Ц на два з половиною к≥лограми, а з≥ ср≥бла Ц ще б≥льше. ѕричому виготовлен≥ прикраси були надзвичайно майстерно, що, на думку вчених, св≥дчить про високий розвиток украњнського етносу, ¤кий саме тод≥ формувавс¤. “епер глодоський скарб збер≥гаЇтьс¤ в музењ коштовностей, що на територ≥њ  иЇво-ѕечерськоњ лаври, Ц а прем≥Їю √ригор≥¤ √усейнова Ђ√лодоський скарбї щороку в≥дзначатимутьс¤ доти з ¤кихось причин не в≥дом≥ широк≥й громадськост≥ митц≥, що плекають справдешн≥ скарби духовн≥.

≤деальною в цьому сенс≥ Ї особист≥сть першого лавреата прем≥њ Ђ√лодоський скарбї. Ќим став кобзар “арас  омпан≥ченко, добре в≥домий завс≥дникам фолк-фестивал≥в, але несправедливо мало знаний широкою публ≥кою. ” репертуар≥ заснованоњ ним групи Ђ’ореа козацькаї Ц козацьк≥, запорозьк≥ п≥сн≥ XIII Ц XVIII стол≥ть, духовна музика, п≥сн≥ на тексти великих украњнських поет≥в епохи бароко —тефана яворського, ƒмитра “уптала, ≤вана ¬еличковського, √ригор≥¤ —ковороди. ћи страшенно мало знаЇмо про цю епоху, котра насправд≥ була часом найвищого мистецького злету украњнства, Ц ≥ “арас один ≥з небагатьох, хто в≥дкриваЇ нам њњ по-справжньому, глибоко ≥ зримо.  р≥м того,  омпан≥ченко Ц сол≥ст рок-фолковоњ групи Ђ арпат≥¤нsї, граЇ на кобз≥, бандур≥, л≥р≥, волинц≥. ј ще в≥н збираЇ по вс≥й ”крањн≥ й озвучуЇ нев≥дом≥ або забут≥ старовинн≥ музичн≥ твори. ’то бодай раз чув його виступ Ц того просто не м≥г не зачарувати маг≥чний “арас≥в голос ≥ дивовижн≥ п≥сн≥, ¤к≥, кр≥м нього, не виконуЇ н≥хто.

√од≥ й казати, що сам факт зТ¤ви такоњ прем≥њ безпрецедентний, що вона утверджуЇ т≥ висок≥ моральн≥, культурн≥, духовн≥ ц≥нност≥, ¤ких нам нин≥ так критично бракуЇ. √од≥ й казати, що доки зграйка нувориш≥в проголошуЇ себе в р≥зноман≥тних попсово-іл¤нцевих горе-журнальчиках Ђел≥тоюї ≥ т≥шитьс¤ своњми божев≥льними Ђіламурамиї, Ц тут зароджуЇтьс¤ справжн¤ нац≥ональна ел≥та. “а, завд¤ки ¤к≥й живе нац≥¤. Ќехай хто скаже, що це висок≥ слова, Ц але ж прац¤ ≥ приклад √ригор≥¤ √усейнова, прац¤ “араса  омпан≥ченка заслуговують високих сл≥в. Ќе б≥ймос¤ њх там, де вони доречн≥!

≤ван јЌƒ–”—я