Валєрій Панюшкін

Міхаїл Зиґарь

за участі Іріни Рєзнік

 

 

 

 

ҐАЗПРОМ: НОВА ЗБРОЯ РОСІЇ

 

 

 

Переклад із російської Івана Андрусяка

 

 

 

 

 

 

Передмова

 

Газ, що видобувається в Росії й обігріває півсвіту, завжди був зброєю, притому небезпечною. Одразу після Другої світової війни, коли в Радянському Союзі взялися будувати перший газопровід Саратов-Москва, справу цю доручили Воєнстрою, який очолював Лаврєнтій Бєрія. До речі, Бєрія під ту ж пору курував і створення радянської атомної бомби, так що будівництво газопроводу й атомна бомба фактично виявлялися рівнозначними справами. Газопровід будували військовополонені, в основному німці.

Потім Сталін помер, Бєрію розстріляли, і Нікіта Хрущов, однією рукою благословляючи зведення Берлінської стіни, іншою намагався підкорити Європу за допомогою радянського газу.

1960 року Хрущов уклав із президентом італійської нафтогазової компанії ENI Енріко Матеї угоду про торгівлю нафтою й газом. Але якщо нафту можна було транспортувати в танкерах, то для газу потрібні були труби, а радянських труб європейці боялися.

У 1963-му на настійну вимогу американського президента Джона Кеннеді німецький канцлер Конрад Аденавер скасував уже укладену угоду й заборонив продавати Радянському Союзові труби великого діаметру. Тоді труби для газопроводів почали виготовляти в Сибіру й писали на них: «Труба тобі, Аденавере!» – як іще зовсім недавно писали на танках: «На Берлін!»

Адже газ – теж зброя.

А Енріко Матеї, який намагався прорвати нафтогазову блокаду СРСР, загинув за таємничих обставин, розбившись на вертольоті невдовзі після зустрічі з Хрущовим і напередодні зустрічі з американським президентом Кеннеді. За чутками, його вбили, причому саме через домовленості з СРСР. Але з'ясувати правду нікому так і не вдалось, адже всі поліцейські й журналісти, що розслідували обставини смерті Матеї, були вбиті чи пропали безвісти.

Зброя, притому небезпечна!

А газ усе-таки прорвався в Європу. В 1970 канцлер ФРН Віллі Брандт і Лєонід Брежнєв підписали леґендарну угоду «газ-труби», згідно з якою Німеччина взялася поставляти Радянському Союзові труби великого діаметра, а Ruhrgas – закуповувати радянський газ. О 13 годині 15 хвилин 1 жовтня 1973 року газ із СРСР уперше пішов у Європу.

Американці тривалий час наполегливо відмовляли Віллі Брандта від домовленостей із Радянським Союзом. Уже в 1980 держсекретар США Шульц прилітав у Бонн, щоб іще раз спробувати переконати керівництво ФРН не будувати газопроводу. Американці побоювалися, що у випадку воєнних дій росіяни зможуть заправляти свої танки просто з газопроводів і по своїх трубах за лічені дні захопити всю Європу.

За десяток років російські танки пішли з Європи. А труби залишилися. І страх теж.

Усе ж таки зброя.

Колишній заступник голови правління Ґазпрому Вячеслав Шерємєт теж полюбляв повторювати, що газ – це та ж таки зброя: «Горить, – казав Шерємєт, – вибухає й душить». І ця приказка була дуже популярна в газовиків.

Не знаючої цієї приказки, європейці побоюються російського газу, подаючи страшні для них цифри: Фінляндія, наприклад, залежить від імпорту Ґазпрому на 100%. Австрія – на 75%. Німеччина – на 45%.

Але газу, як це не дивно, бояться й у Росії, причому навіть у самому Ґазпромі. Ветерани корпорації розповідають, що видобуток газу завжди вважався в них найважчою, найбільш невдячною справою – у порівнянні з будь-яким іншим бізнесом. Тому Ґазпром завжди намагався не обмежувати свій фронт робіт лише газом, а навпаки, розсовував овиди своїх ділових інтересів усе далі й далі. Газом тепер овіяні й футбольні клуби, і електоенергетичні підприємства, і газети, і телеканали, й пенсійні фонди, і страхові компанії, і банки, й авіакомпанії.

Лише на території Росії загальна довжина труб Ґазпрому становить 463 000 км. Це в десять разів більше від довжини екватора. Більше, ніж відстань від Землі до Місяця. Ґазпромовських газопроводів, зрештою, вистачило б на те, щоби «прив'язати» Місяць до Землі. Страшна зброя – красива.

Ґазпрому, його газу й труб настільки бояться, Ґазпромом, його газом і трубами настільки захоплюються, що, здається, й часу вже не залишається на те, щоби глянути, як той Ґазпром улаштований і що у нього всередині. Що це – механізм чи організм? У якому стані зараз ця потужна російська зброя, котру кували Бєрія і Хрущов, котрою вчилися користуватись Брєжнєв і Косиґін, котру Черномирдін і Вяхірєв передали в руки Путіну. Чи не проржавіла вона? Чи справді вона небезпечна чи, може, розвалюється? І, врешті, чи можна спробувати її розкласти на частини, щоб дізнатися відповіді на ці питання?

Колишній єльцинський в.о. прем'єр-міністра Єґор Ґайдар, коли ми попросили його дати нам інтерв'ю про газ, найперше сказав нам:

– Навіщо це вам? Ви розумієте, що вас уб'ють? Ви розумієте, куди ви пхаєтесь?

Ми не розуміємо.

 

 

КНИЖКА ГОТУЄТЬСЯ ДО ДРУКУ У КИЇВСЬКОМУ ВИДАВНИЦТВІ «ФАКТ».

ШУКАЙТЕ ЇЇ В КНИГАРНЯХ УЖЕ В БЕРЕЗНІ!!!