ПРИГОДИ
КУХАРЧУКА БУБЛИКА
Цикл “Акватика”
Книга шоста
Переклад Івана АНДРУСЯКА
Карта Акватики дуже проста:
справа наліво тече річка, зверху гори і знизу гори, а з лівого краю карти –
море. Річка називається Мерон, а море – Західне.
І недалеко від місця, де Мерон
впадає в Західне море, стоїть славне місто Акватика, жителі якого вірять, що
походять від риб, і поклоняються Великому Торакатуму – богу-сому.
Акватика – місто-королівство,
керує ним королем, який живе в замку.
А оскільки для акватиканців їхня
Акватика – найкраще, єдине місце на землі, вони пишуть так: Містом керує
Король, який живе в Замку.
Королівський Замок розташований у
серці Акватики – Цитаделі.
А ось що є серцем самої Цитаделі,
– тут думки розходяться. Адже, крім Замку, там є і Гарнізон, і Ристалищне Поле,
й підвали зі скарбницею, і архів Міста, і ще багато чого.
Наприклад, Замкова Кухня... Хто
посміє сказати, що вона не важлива?
ГЛАВА ПЕРША
“Добре тому, хто народився
Гінцем, Зброярем або Мечоносцем... – похмуро думав Бублик, стоячи з ножем у
руці. – Якщо твій батько Мечоносець, і дід був Мечоносцем, і прадід, тоді ти,
звичайно, можеш стати Вишивальником Прапорів, якщо захочеш, але навіщо бути
кимось іще, коли можна стати Мечоносцем?…
А якщо батько кухар, і дід кухар,
і прадід, і прапрадід... І мама, і бабуся, і прабабуся, і прапрабабуся... І
дядьки, і тітки, і всі, буквально всі родичі – кухарі й куховарки...”
– Той починає свій шлях з
кухарчука, – зітхнувши, вголос сказав він.
Але через гомін на Замковій Кухні
його ніхто не почув.
Шкварчали товстодонні чавунні
сковороди, вирували пузаті, схожі на бочки, каструлі, глухо стукали ножами
кухарі, обробляючи м'ясо, птицю і рибу.
Бублик іще раз зітхнув і поніс
нарізану ріпчасту цибулю (цілу гору цибулі в глибокій мисці) Головному
Кухареві, який, немов полководець битвою, командував приготуванням печені.
Зазвичай Бублик дивився на життя
веселіше, але коли ріжеш цибулю, важко не піддатися плаксивому настрою. Та й не
лише в цибулі була справа...
Останнім часом Бубликові на
Замковій Кухні було несолодко. А іноді – так і зовсім гірко. Приблизно, як
зараз.
На свій подив, миску з цибулею до
Головного Кухаря Бублик доніс благополучно.
Головний Кухар схвально
насупилася, (стороння людина подумала б, що він страшно розлютився) і білі
шматочки лавиною посипалися в глибоку сковороду з киплячою золотаво-зеленою
олією, де вони одразу ж покрилися пухирцями, засичали й запротестували, перетворюючись
із білих спочатку на прозорі, а потім і золоті квадратики.
Бублик поніс назад порожню миску.
Він ішов довгим проходом між
двома рядами столів, за якими кухарі й кухарчуки різали, ліпили, змішували,
розмішували і робили ще тисячу з хвостиком справ, перетворюючи продукти на їжу.
Бублик намагався йти прямо й
незалежно, тримаючи голову високо піднятою. Тому не помітив, як із-під одного
столу висунулася довга ручка ополоника, загнута на кінці. Високий чорноволосий
кухарчук, діючи ручкою, як гаком, упіймав Бублика за ногу і різко смикнув.
Бублик, якого підділи за
щиколотку, впав долілиць, металева миска з гуркотом застрибала по кам'яній
підлозі Замкової Кухні – на якусь мить навіть голосніше, ніж довколишній гамір.
Високий кухарчук радісно
посміхнувся, повернув ополоник на місце і взявся швиденько чистити яблука для
пирога, немовби він і не відривався від цього заняття.
Бублик до крові розбив коліно об
кам'яну підлогу і сильно прикусив язика. Він заледве встав і, кульгаючи,
наздогнав миску.
Усі навколо сміялися. Нікому й на
гадку не спало, що Бублика аж нудить від болю. І всі були впевнені, що він
беркицьнувся через власну незграбність.
Бублик дістався до свого місця й
опустився на триногий дерев'яний табурет. Коліно страшенно нило, язик у роті
нестримно збільшувався, як збільшується тісто в киплячій олії, роздуваючись із
тонких пелюсток у пухкі подушечки. Здавалося, язик не просто розпухає, але й
розжарюється.
Учора, коли кухарчуки здавали
щотижневий літній іспит, компот Бублика виявився солоним, а суп – огидно
солодким. Головний Кухар, який особисто приймав супи й компоти, нічого не
сказав, лише поворухнув бровами і поставив жирний мінус у залікову книжку.
Бублик знав, що в суп насипали
цукру, а компот посолили Перець і Батончик. І підніжку зараз зробив теж Перець.
І в темній коморі його позавчора штовхнули в куль з борошном вони ж. І табурет
сиропом вимазали...
І Бублик прекрасно знав, чому
вони це роблять. Із заздрості.
Коли для кухарчуків із Замкової
Кухні закінчилися канікули і почалося звичайне кухонне життя, Бублик розповів
іншим кухарчукам, яким захоплюючим у нього вийшов початок літа, коли він разом
зі своїми друзями, юними Гінцями й онуком Зброяра, шукав у Лабіринті викрадача
людей.
Розповідь страшенно розлютила
Перця й Батончика – стерпіти, що хтось із кухарчуків провів літо краще, ніж
вони, ці двоє не змогли. І почали нишком доймати Бублика, як лише могли.
Сили, як водиться, були нерівні,
– Перець був вищий від Бублика на цілу голову, а Батончик не лише вищий, але й
удвічі товщий.
І вони ніколи не стикалися з
Бубликом відкрито, чинили дрібні й великі капості за спиною, нападаючи в
темряві комор і підвалів Кухні або псуючи його роботу.
Якби про це довідався хто-небудь
із друзів Бублика, сумувати довелося б Перцю й Батончику. Але Бубликові
гордість не дозволяла зізнатися, що його кривдять. А поки він думав, як же
самому справитися з кривдниками, множилися синці й шишки на його тілі. Сьогодні
список поповнився коліном і язиком.
А язик тим часом так розпухнув,
що в роті вже не залишилося вільного місця. І страшенно болів.
– Сходи-но ти до лікаря! – раптом
почув Бублик над своїм вухом бас Головного Кухаря. – А то сидиш, як вертел
проковтнув. Тітонька Гірошима сьогодні тут, в Аптекарському Городі порається.
Зрозумів?
– Так... – заледве вимовив
пошепки Бублик, зліз із табурета і пішов з кухні, мріючи перетворитися на
що-небудь таке, у чого немає язика, а отже й боліти нічому.
На гадку першим спадав чомусь
мідний дзвін, хоча у дзвона якраз язик є, і чималий.
***
Тітонька Гірошима, найвправніша
травниця й костоправка в Акватиці, робила ревізію на грядках, розбитих у
закутку між Замком і стіною Цитаделі, і (поміж тим) із задоволенням наводила
жах на Доглядача цих грядок.
Бозна відколи в Цитаделі на
випадок війни й облоги був розбитий Аптекарський город, де на грядках і клумбах
замість капусти й моркви росли цілющі трави, з квітів, листків, стебел і
коріння яких можна було приготувати ліки.
Тітонька Гірошима на прохання
Короля зрідка заглядала в Аптекарський город, щоб перевірити, чи все там у
порядку.
І щоразу, на думку тітоньки
Гірошими, порядку в городі не було.
Ось і зараз вона безжально
перелічувала недоліки.
– Мало світла, багато будинків,
мало місця!!!
– Так-так, – покірно кивав
головою печальний Доглядач. – Але що робити... Стіна заважає, – ми ж у фортеці.
– Прибрати, якщо заважає! –
категорично змахнула рукою тітонька Гірошима. – Якби я була Доглядачем... – із
притиском додала вона.
Доглядач і так не сумнівався, що
якби завтра на його місці опинилася рішуча лікарка, кам'яну фортечну стіну, яка
оточувала Цитадель, із усіма її зубцями, бійницями і переходами безмовно б
зламали і побудували нову так, щоб не заважала рости травам на опікуваних
тітонькою Гірошимою грядках.
Він печально озирався,
прикидаючи, як би втекти й заховатися, і першим побачив, що тихенько брів до
города Бублик.
– Пані Гірошимо! – зрадів
Доглядач. – До вас пацієнт!
Тітонька Гірошима відірвалася від
грядок і з-під долоні глянула туди, куди він показував.
Ось хто навіть зоддалік зрозумів,
що Бубликові зле. Вона покинула лопатку, якою підкопувала рослини, і поспішила
йому назустріч. Підхопила під руку й допомогла дійти.
Посадивши кухарчука на кам'яну
лаву біля джерела, з якого поливали Аптекарський город, тітонька Гірошима,
нашвидку сполоснула руки і одразу ж зайнялася розбитим коліном.
Промила ранку, зірвала прямо з
грядки якусь рослину, приклала до рани її довгі темно-зелені листки і
забинтувала полотняним бинтом, який дістала з прикрашеної оборками квітчастої
сумки.
– Рота відкрий! – скомандувала
вона.
Бублик слухняно, хоч і заледве,
відкрив рота, – і навіть у тітоньки Гірошими, яка багато бачила в житті
болячок, очі здивовано округлилися:
– Великий Торакатуме! Скажи
“а-а-а-а”.
Бубликові дуже хотілося, щоб
“а-а-а-а-а” за нього сказав Великий Торакатум, бо замість “а-а-а-а” у нього
вийшло незрозуміле “и-и-и-и-и”.
– Усе ясно, – похмуро вимовила
тітонька Гірошима, повернулася й пішла між грядок, відшукуючи потрібну їй
травичку.
Споліскуючи блискучі зелені
листки в струмені води, що випливав із рота кам'яної рибки й падав у викладену
різнобарвною галькою чашу, вона сказала:
– З таким “а” тобі доведеться
помовчати тижнів зо два-три. А то й чотири, якщо не п'ять. Доки набряк не
спаде. Прийдеш увечері до мене додому, я дам тобі настоянку, будеш полоскати
рота. А поки що тримай у роті ці листки, – буде не так боляче. Ось.
Бублик неохоче поклав на
розпечений язик крихітні шорсткі листочки. Вони пахли зимовим ранковим вітром і
на смак були холодні, як крижинки. У роті теж стало прохолодно і біль ущух.
– Ходімо, я скажу кілька слів
вашому Головному, – повела Бублика назад на кухню тітонька Гірошима.
– То й що? – байдужно сказав
Головний Кухар, коли почув, що Бублик не зможе говорити майже місяць. – Руки ж
у нього залишились. А їжу, слава Великому Торакатуму, не язиком готують. До
кінця його зміни ще година, так що він цілком устигне почистити горох для раґу.
Бублик пішов до свого столу, де
його вже чекала гірка зелених стручків, із яких треба було діставати горошини.
В очах Перця й Батончика, які,
переморгуючись, спостерігали за ним, читалося затаєне, але безсумнівне
задоволення.
ПОВНІСТЮ ПОВІСТЬ ЧИТАЙТЕ КНИЖКОЮ, ЯКА НЕЗАБАРОМ ВИЙДЕ Й ВИДАВНИЦТВІ “ТЕЗА”