ЛІТО
ЯК ЛІТО
Цикл “Акватика”
Книга друга
Переклав Іван АНДРУСЯК
ГЛАВА ПЕРША
Добре, що є літо.
Добре, що влітку є канікули.
Знайдіть людину, яка вважала би навпаки! Знайшли?
Скоріше покладіть їй на голову холодний компрес, – вона перегрілася!
Прудко, Смугастик і Чопик таких людей не
зустрічали ніколи. Для них у літа була лише одна незручність – надто вже воно
швидке й коротке.
Справді – вчишся, вчишся, вчишся, вчишся, сил
твоїх більше немає, ледве до літа доживеш, а воно шасть – і пролетіло!
Кривдно...
Якби ж то навпаки: канікули, канікули, канікули,
навчання – шасть! – і знову канікули, канікули, канікули...
***
У цей день данійці з самого ранку пішли за Місто в
ліс. У Малюка був день народження.
Власне кажучи, насправді, ніхто не знав, коли саме
народився птеригоплихт, але його три роки тому привезли в Акватику.
Данійці вирішили подарувати Малюкові на день
народження що-небудь смачненьке: пень порохнявий чи корч.
Кілька годин поблукавши, вони знайшли саме те, що
шукали. Корч був якраз на смак Малюка: м'який, порохнявий, і пахнув болотом.
Підхопивши його з трьох боків, данійці понесли
подарунок у Місто.
Коли вони підходили до стайні, піт лив із них
струмками. Тепер не лише корч пахнув болотом і був обсипаний дрібною, липкою
потертю, але й троє друзів.
А в стайні було щось негаразд.
Малюк метався у стійлі. Він з розбігу всім тілом
обрушувався на стіну, і з неї дощем сипалася штукатурка. Чотири конюхи з
півдюжиною помічників намагалися впокорити ошалілого гіганта. Зв’язавши його
міцними широкими ременями, вони відтягнули птеригоплихта на середину стійла.
На волі залишився тільки хвіст. За мить
з'ясувалося, що хвіст птеригоплихта вартує трьох розбишак-панаків.
Зметені хвостом, як хвилею, чотири помічники
відлетіли й гупнулися об стіну.
Малюк люто махав хвостом і збивав кожного, хто
намагався підійти. Найближчий до хвоста стовп, що підтримував перекриття стелі,
вже небезпечно скрипів. Заарканити хвіст ніяк не вдавалося, – широкий плавець
заважав накинути петлю. А якщо ремінь зачіпався за хвостові промені, Малюк
блискавично складав плавця – і петля зісковзувала.
Відтіснивши данійців, у стайню вбіг Чорний
Мечоносець на прізвисько Туга Петля. Він приніс якийсь хитромудрий пристрій, що
складався з мотузки і важкої кулі на кінці.
За допомогою цієї штуки йому вдалося оповити хвіст
Малюка й знерухомити його. Не гайнуючи часу, конюхи блискавично зв’язали всього
птеригоплихта. Тепер Малюк нагадував величезну лялечку невідомого метелика.
Перев’язаний ременями, він міг тільки люто
випускати ротовим присоском повітря. Так, що сіно розліталося, немов від
поривів вітру. Защічні ікла його то грізно стовбурчилися, то притискалися до
щік. Це було жахливе й водночас жалюгідне видовище.
У стайню прибігли Король і Головний Лікар Старшого
Народу.
– Що з Малюком?! – кинувся до Короля Чопик. – Ми
йому подарунок принесли, а тут таке...
– Ще не знаю, хлопці. Зараз пан Лікар його огляне,
– засмучений Король відсунув Чопика вбік, щоб пропустити ноші з покаліченими
птеригоплихтом людьми.
Швидко, але вміло оглянувши поранених, що лежали
на ношах, Король полегшено витер піт із чола.
– Серйозних ран начебто немає. А ось ребра, руки й
ноги він декому переламав. Великий Торакатуме! Невже в нього сказ? Несіть
скоріше їх у госпіталь.
– А якщо сказ, то що? – не стримався Чопик,
заглядаючи з-під королівського ліктя Королю в обличчя.
– А якщо це сказ, – виразно сказав Король, – то
скакуна вбивають, доки не почалася епідемія. Іншого лікування немає!
У данійців одразу похололо в животах від жаху.
Вбити Малюка?! За що?!!
Вони кинулися до стійла птеригоплихта.
Головний Лікар, уміло розправивши защічне ікло,
розглядав його крізь оправлену міддю величезну лупу на точеній дерев'яній
ручці.
Потім він крізь лупу оглянув очі Малюка. Простукав
пальцями кілька лусочок, одну поскріб ножиком. Те, що наскріб, він засипав у
маленьку колбу з прозорою рідиною. У колбі засичало і повалив їдкий дим.
Малюк уже перестав битися і тільки жалібно зітхав.
Лікар приставив до боку птеригоплихта кумедну
трубочку (таку саму, але меншу, використовував на оглядах у школі й Лікар
Молодшого Народу) і довго прислухався. Потім пірнув під птеригоплихта і порався
там, напевно, півгодини.
Нарешті він з'явився, зібрав свої інструменти в
пузату валізку, вимив руки.
– Я дам Малюкові заспокійливе. Потрібна його
улюблена їжа.
– Ми корч принесли! – зрадів Смугастик. – Це йому
найдужче смакує!
Данійці притягли корч.
Головний Лікар, невдоволено хмикнувши, понюхав
його. Знову розкрив валізку і дістав широкий вигнутий ніж. Зіскрібши ножем з
корча трішки потерті в горня, дістав мішечок і насипав з нього туди ж зеленого
порошку.
Перемішавши вміст горняти, обсипав ним корч, як
пекар булочку цукровою пудрою.
Лікувальний корч піднеси під ніс птеригоплихту.
Нещасний Малюк, тужно зітхаючи, взявся зіскрібати
ротовими пластинками потерть. Через якийсь час його очі заплющилися, і він
обм'як на ременях, як мішок з тирсою. Малюк заснув.
Головний Лікар ще раз вимив руки і суворо сказав:
– Я хочу поговорити з вами, пане Королю, і з вами,
пане Головний Конюху. Інших це не стосується, особливо дітей. Дітей, я
повторюю! – він виразно глянув на Прудка, який саме намагався щось сказати.
– Ходімо туди! – Король показав на двері
наприкінці стайні.
– Ідіть-но, хлопці, додому! – попросив данійців
Другий Конюх. – Бачите, справи невеселі? Ви вчасно допомогли зі своїм корчем,
але тепер тут треба прибрати. Та й вам помитися не завадить.
Данійці понуро вийшли за двері.
– Мерзотники всі! – раптом люто копнув загублене
кимось у метушні бляшане відро Чопик.
Відро, блискаючи на сонці, просвистіло над кущами
і грьопнулося об стіну.
– Епідемія, бепідемія... Ви як хочете, а я не дам
Малюка вбивати! Украду його – і все! Заховаю де-небудь і буду годувати корчами.
І він поправиться. Силача пораненого з Цитаделі витягли. Невже птеригоплихта не
зможемо? Чого мовчите?!! – він смикнув Смугастика за рукав.
– Треба дізнатися, що каже Головний Лікар, – як
завжди, розважливо мовив Смугастик. – А потім уже далі думати.
– Зараз довідаємося!
Чопик кинувся до довгого одноповерхового будинку,
куди Король повів Головного Конюха й Головного Лікаря Старшого Народу. Там
узимку гвардійці відпрацьовували парні двобої на клинках.
Але не встиг Чопик добігти навіть до кущів біля
будинку, як із вікна висунулося подовгувате обличчя Лікаря. Так ніби він спеціально
сидів і чекав, коли з'явиться Чопик.
– Я ж зрозумілою мовою сказав: дітям – не можна! –
сухо вимовив Головний Лікар.
Він обернувся і попросив когось:
– Поставте, будь ласка, охорону перед вікнами.
Із дверей стайні вийшов Туга Петля і миролюбно
порадив:
– Іди, хлопче, гуляй. Не порушуй субординацію.
– Субор – чого? – скорчив зацікавлену міну Чопик.
– Субор – того! – гаркнув Туга Петля. – Не пхайся,
кажу, куди не велено!
– А я й не пхайкаюсь! Тобто не пхаюся! – відрізав
Чопик, заклав руки за спину і неквапно пішов до друзів.
Туга Петля не полінувався, рушив за ними і
простежив, щоб данійці покинули Стайню.
Відтак повернувся до будинку і походжав уздовж
вікон.
***
Данійці, сидячи біля воріт, бачили, як він
марширує туди-сюди і підібраним ціпком зрідка робить випади, немов відпрацьовує
удар.
– А нумо з тилу спробуємо! – запропонував Прудко.
– Там же стіна глуха! – здивувався Смугастик.
– На місці зорієнтуємося, може, що й на думку
спаде...
Вони пройшли уздовж стіни до місця, де стайня та
інші будівлі підходили впритул.
Тоді залізли на стіну, перестрибнули на стайню і
пласкими дахами дісталися до зали, де йшла рада.
Але ось лихо – від даху до вікон було доволі
високо. Слова Головного Лікаря ледь долинали.
А може, саме зараз він виносить смертний вирок бідолашному
Малюкові?!
– Спускайте мене! – запропонував Чопик. – Тримайте
кожен за ногу, – тоді знатимемо. І швидше, доки їхня рада не скінчилася.
Недовго думаючи, Смугастик схопив Чопика за праву
ногу, а Прудко за ліву. Раз! – і Чопик завис на стіні головою вниз. Голова його
якраз дістала до вікна.
Унизу й далі вартував Туга Петля.
***
Висячи на стіні, Чопик перетворився на одне велике
Вухо.
– Защічні ікла так само перебувають у нормальному
стані. Нічого, що могло б спричинитися до розвитку захворювань, я не
завважив...
На щастя данійців, пунктуальний Лікар неквапно
розповідав про весь огляд від початку до кінця, не пропускаючи нічого.
– На підставі вищевикладеного я відповідально
заявляю, що цей екземпляр птеригоплихта практично здоровий, наскільки це взагалі
можливо в нашому шкідливому для здоров'я світі!
– Тобто, лікарю, сказу в нього немає? – перепитав
Король. – Але що ж із ним таке?
– Так, він здоровий, – уже нормальною мовою
підтвердив Головний Лікар. – Я б навіть сказав, надто здоровий. Ваш, даруйте на
слові, Малюк виріс. Звідси все лихо.
– Поясніть, будь ласка, зрозуміліше, лікарю, –
попросив Король. – Я сьогодні не дуже здогадливий.
– І що тут здогадуватись! – образився Головний
Лікар. – Ваш птеригоплихт виріс. І тепер він повинен розмножуватися. Цього
жадає від нього природа. Йому потрібна пані.
– Як-ка пані? – оторопів Головний Конюх.
– Птеригоплихтиха. Чи птеригоплихиця – як вам
більше подобається. Йому саме час вити гніздо! – відрізав Головний Лікар.
– Але лікарю, де я візьму пані птеригоплихта? – забідкався
Король. – Малюк у нас один на всю Спілку Королівств. Ви ж самі знаєте!
– Моя справа встановити діагноз... – сухо сказав
Головний Лікар. – І мій діагноз такий: якщо ви не знайдете іншого
птеригоплихта, особину жіночої статі, Малюк несамовитітиме, доки не
покалічиться. І буде калічити інших. За допомогою сильнодіючих трав я зможу на
якийсь час його заспокоїти. На місяці два чи принаймні на три. Інакше процес
стане незворотнім. І він, простіше кажучи, впаде в напівсонний стан до кінця
своїх днів. Ось такі справи. Всього найкращого, панове, на добраніч!
– На добраніч... – машинально відгукнулися Король
і Головний Конюх.
І Головний Лікар Старшого Народу вийшов.
– Робити нічого... – зітхнув Король. – Доведеться
звертатися до Морським Корабелів, винаймати корабель. Але куди плисти, хотів би
я знати?.. І хто попливе?
– Я попливу, – сказав Головний Конюх. – І рушимо
ми по слідах того посольства. Адже не з повітря воно зринуло.
– Вони припливли на дивних кораблях із Західного
Моря. Привезли нам у дарунок Малюка, залишили на наших пристанях кораблі й
пішли в Аквилон. Тоді повернулися з товарами, повантажили їх на кораблі й пішли
в море. Гм, у Храмі Чотирьох Сонць повинні бути записи. Жерці ведуть літописи і
збирають відомості про далекі землі. Треба попросити Вчителя Лабео з'їздити в
Аквилон і поговорити з жерцями. Зараз же йду до нього, а ви займіться
зміцненням стійла Малюка.
Заклопотаний Король пішов, а Головний Конюх
повернувся в стайню. Рушив у Гвардійські Палати й Туга Петля.
Лише Чопик і далі висів між небом і землею.
– Агов! Тягніть мене! – гукнув він друзям.
І зненацька почув:
– Не можемо...
Виявляється, Смугастик і Прудко всі свої сили
витратили на те, щоб удержати Чопика. І втягти його на дах сил у них не
залишилося.
Чопикові теж набридло висіти на стіні. У голові в
нього шуміло, і перед очима мерехтіли іскорки.
Він прикинув, чи зможе самостійно піднятися на
дах. Виявилося, ні. Стіна була гладкою, без виступів і западин.
– Може, покличемо кого-небудь! – запропонував
Смугастик згори. – Довго ми тебе не протримаємо.
– Так ну вас, ганьби не позбудешся! – обурився
Чопик. – Краще відпустіть мене. Земля внизу м'яка, приземлюсь як-небудь.
Іншого виходу не було.
Друзі розтиснули руки, і Чопик пурхнув униз. На
льоту він умудрився розвернутись, щоб не приземлитися на голову. Земля, хоч і
м'яка, виявилася дуже твердою.
Чопик лежав на землі, дивився на перші зірочки, що
з'являлися в небі, і йому було дуже добре.
Головне – що в Малюка хвороба незаразна і його не
будуть убивати.
А все інше можна поправити.
***
– Ото вже чудернацька в Малюка хвороба! –
пояснював Чопик по дорозі додому. – Так одразу й не розповіси.
– Невже?! – зацікавилися друзі. – Яка?
– А якась ненормальна. Ось бачите,
Хмаринка-перинка попереду шняпає? Льодяники з крамниці несе. А уяви собі,
Смугастий, що ти... їсти-пити не можеш!.., на людей кидаєшся..., бо мусиш ти з
Хмаринкою гніздо збудувати: інакше оскаженієш. Або й ще гірше. Ось така в
Малюка хвороба.
– На фіґа мені гніздо? – здивувався Смугастик. –
Сам із нею будуй! Вона ж і говори толком не вміє, лише про ганчірки та про
солодощі! Запитаєш про що-небудь, а вона регоче, як ненормальна. А Малюкові
вона навіщо?
– Та ж не вона. А дівчисько такої ж породи, як і
він. Так Головний Лікар сказав. Я ж бо звідки знаю, навіщо йому гніздо? Сказано
тобі – хвороба! Може, тільки птеригоплихтиха гнізда вміє будувати лікувальні.
Одним словом, шукатимуть, звідки посольство було. Учитель Лабео завтра в
Аквилон поїде. Ось такі справи.
ПОВНІСТЮ ПОВІСТЬ ЧИТАЙТЕ КНИЖКОЮ,
ЯКА НЕЗАБАРОМ ВИЙДЕ Й ВИДАВНИЦТВІ “ТЕЗА”