„и не першим у цьому напр¤мку почало д≥¤ти дислоковане в ’арков≥ рос≥йське (мен≥ нараз≥ н≥хто не зм≥г довести, що це не так) видавництво У‘ол≥оФ, котре п≥шло шл¤хом найменшого опору Ц перевиданн¤м в≥домих давн≥ших текст≥в ≥з частковим вкрапленн¤м текст≥в нових. “ака ор≥Їнтац≥¤, зв≥сно, маЇ сенс, але в нашому контекст≥ маЇ й суттЇву хибу Ц нов≥ тексти, за вин¤тком класика ѕавла «агребельного, нараз≥ в≥дверто Угубл¤тьс¤Ф. ” сер≥ю У ритичн≥ текстиФ оформл¤Ї своњ нов≥ виданн¤ У ритикаФ, одначе Уперем≥шуЇФ прозу з поез≥ю, ≥ поез≥¤ тут поки що на пор¤док потужн≥ша. Ќа минулому ‘орум≥ видавц≥в одразу дв≥ прозов≥ сер≥њ Узасв≥тилаФ льв≥вська Уѕ≥рам≥даФ Ц УFest прозуФ й Уѕриватну колекц≥юФ. ÷≥ проекти вигл¤дають напрочуд ц≥кавими, однак поки що теж м≥ст¤ть чимало перевидань, а наклади новинок УволаютьФ бути б≥льшими.  р≥м того, наступне поповненн¤ цих сер≥й оч≥куЇтьс¤ п≥д наступний ‘орум, що зрозум≥ло, враховуючи нин≥шн≥ видавнич≥ умови, але безперечно в≥дображаЇтьс¤ на ринковому рейтиніов≥ цих сер≥њ.

” результат≥, принципово вир≥зн¤Їтьс¤ в цьому контекст≥ лише сер≥¤ УExceptis excipiendisФ в≥д кињвського У‘актуФ Ц ор≥Їнтац≥Їю виключно на новинки ≥ виключно на прозу, а також регул¤рним, нав≥ть за УазаровськимиФ м≥рками, поповненн¤м. УѕлюсомФ в њњ концепц≥њ також вигл¤даЇ принцип вкрапленн¤ в пот≥к ориі≥нальних текст≥в частини перекладних Ц под≥бний ринковий прийом уже давно й активно використовують вдавництва в –ос≥њ, ≥ це ¤краз та дещиц¤ досв≥ду сус≥днього ринку, котру не гр≥х запозичити.

ќдначе проблеми з У≈ксцепт≥сомФ усе таки Ї, ≥ то серйозн≥, коли мова заходить не про ринкову, а про власне про л≥тературну специф≥ку представлених тут текст≥в. ≤ чи не найперше впадаЇ в око ключова проблема ц≥Їњ сер≥њ Ц доб≥р текст≥в. «даЇтьс¤, задавши соб≥ наприпочатку УпланкуФ дуже високо, У‘актФ ви¤вивс¤ не готовим њњ на такому р≥вн≥ втримати, а в≥дтак добр¤че УзасмикавФ цю б≥долашну УпланкуФ: то глибоко й несамовито опускав њњ в безпросв≥тне провалл¤ попси, то знову надсадно силкувавс¤ п≥дн¤ти, але втримував недовгоЕ

ѕершим в У≈ксцепт≥с≥Ф, ¤к в≥домо, зТ¤вивс¤ роман јнатол≥¤ ƒн≥стрового Ућ≥сто упов≥льненоњ д≥њФ Ц тв≥р, що дос≥ з≥брав у сер≥њ чи не найб≥льшу пресу, причому не лише УпозитивнуФ, а й дискус≥йну, що значно краще. ÷ьому спри¤в дос≥ майже не опри¤внюваний в украњнському письменств≥ матер≥ал Ц Уф≥з≥олог≥¤Ф й Уметаф≥зикаФ п≥дл≥тковоњ злочинност≥, Ц але не лише це: роман включав елементи мовного експериментуванн¤, був зор≥Їнтований на резонансну сусп≥льну проблематику, порушував важлив≥ дл¤ художнього тексту морально-етичн≥ аспекти ≥, зрештою, ви¤вивс¤ розумно, доступно й талановито написаним, що вже саме по соб≥ не може не приваблювати.

ј дал≥ Упланка застрибалаФ. ѕ≥дозрюю, що ¤кби автором детективу У ультурний шарФ був не попул¤рний телеведучий ёр≥й ћакаров, тв≥р привернув би значно меншу увагу. Ќ≥, ћакаров зробив усе, що м≥г Ц максимально УнаповнивФ текст чаром власноњ напрочуд талановитоњ й ≥нтел≥іентноњ особстост≥. ÷ього ви¤вилос¤ достатньо дл¤ легкого, красвого, напруженого, ба нав≥ть ефектного читанн¤ (тим паче, що переклад був справд≥ добрим), але цього ви¤вилос¤ недостатньо дл¤Е л≥тератури. “ак≥ книжки читаютьс¤, повторюсь, дуже приЇмно, але не менш приЇмно, причому одразу, забуваютьс¤ Ц вт≥м, ¤к ≥ кожна, хай нав≥ть найталановит≥ша, попса. ÷е книжка дл¤ ринку, а не книжка, котра залишаЇтьс¤, ≥ вже в цьому њњ комерц≥йний плюс, але л≥тературний м≥нус.

ƒал≥ Ц черговий стрибок униз Ц У√ра у безк≥нечн≥стьФ льв≥вського журнал≥ста ёр≥¤ ¬овка. ќчевидний дисбаланс глобальност≥ художнього завданн¤ й безпорадност≥ його вт≥ленн¤. јвтор Узамахнувс¤Ф, не б≥льше й не менше, на алегоричне в≥дтворенн¤ динам≥ки часу, але сп≥ткнувс¤ на першому ж кроц≥ Ц на динам≥ц≥ власного письма. Ќе кажучи вже про те, що спроба м≥фолог≥зац≥њ й без того вже розперем≥фолог≥зованих ≥сторичних (чи радше ≥стеричних) персонаж≥в у ¬овка вигл¤даЇ не траг≥чною (¤к задумувалось), не ≥рон≥чно-постмодерною (¤к писалос¤), а просто банально см≥шною. ” результат≥ Ц сумноЕ

Ќарешт≥ Ц ще один перекладний проект Ц опов≥данн¤ австр≥йського письменника ћанфреда ’обота. «деб≥льшого, про Ут¤жку ж≥ночу долюФ. “ак≥ соб≥ Удр≥бносюжетн≥Ф шк≥ци дл¤ ж≥ночих журнал≥в (у передмов≥ чесно визнано, що саме дл¤ них вони й писалис¤), н≥ж власне художн¤ л≥тература. ќдним словом, те, що називаЇтьс¤ УколонкамиФ Ц жанр у журнал≥стиц≥ УнеобовТ¤зковийФ, але УмоднийФ, через що кожне Упор¤днеФ виданн¤ вол≥Ї мати соб≥ Увласного колумн≥стаФ. я в≥д ц≥Їњ книжки, чесно кажучи, не в захоплен≥, себто, ¤ не розум≥ю, чому саме це сл≥д було перекладати з австр≥йськоњ л≥тератури, ¤кщо вже була змога щось перекласти. јле воно принаймн≥ л≥пше в≥д —тражного з ¬овком, разом уз¤тих, ≥ це вже добре.

ўо маЇмо у висл≥д≥? —пробу У‘актуФ зор≥Їнтувати сер≥ю УExceptis excipiendisФ на Усередн≥йФ текст Ц без надм≥ру ≥нтелектуал≥стики й без поголовноњ безпросв≥тност≥ попси. јле ¤кщо ч≥тк≥ правила, чим Усередн≥йФ текст в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д тексту ≥нтелектуал≥стичного чи експериментального, тут виробили, то р≥зницю м≥ж ним ≥ попсою ще вловлюють навпомацки. ј в≥дтак, сер≥¤ Ус≥р≥ЇФ, њњ Унаповненн¤Ф плавно починаЇ превалювати над њњ ж знах≥дками, УзатушовуватиФ њх, ≥ це вже небезпечно, причому в комерц≥йому сенс≥ теж. я не думаю, що У‘актов≥Ф варто аж так наполегливо уникати текст≥в Усм≥лив≥шихФ, так само, ¤к не думаю, що Усм≥лив≥шихФ немаЇ в редакц≥йному портфел≥ видавництва.

ќдним словом, УсерединнуФ н≥шу У‘актФ за собою нараз≥ УзастовбивФ, але тепер в≥н мусить њњ належно наповнити. ≤накше буде УexcipiendisФ, а цього ¤краз дуже б не хот≥лос¤. ” нашому книговиданн≥ й так останн≥м часом забагато УexcipiendisТ≥вФ.