* * *

так буваЇ в≥чно ≥ н≥коли

сонний дим на землю опада

золотих хмарин ламк≥ околи

так перетинаютьс¤ ≥ терпнуть

н≥би виливаютьс¤ з юрби

голос≥в подален≥л≥ верби

поц≥лунк≥в темн≥ голуби

так живуть ¤к до житт¤ приросл≥

дн≥ ≥ ноч≥ солоду ≥ крил

≥ роса дл¤ них пелюстки носить

≥ осанну лебедить ковил

≥ н≥хто на ц≥лий св≥т палючий

≥ н≥хто на ц≥ле воротт¤

не розверне њх дн≥про ≥ круч≥

≥ не перегорне њм житт¤

* * *

в≥чними не будемо н≥коли

мертвими не станемо нав≥ки

ос≥нь ¤к останню непокору

збережуть поети ≥ кал≥ки

дощ ¤к пересто¤не мовчанн¤

вкриють до зажмуреноњ жмен≥

т≥льки голоси немов прочани

сухо об≥йматимуть леген≥

т≥льки до короз≥њ дозр≥л≥

кашлем вириваючись понурим

будуть ¤к мурахи жити в т≥л≥

створюючи мову кр≥зь ф≥стули

мова кара - њй потр≥бен отв≥р

страх ≥ бог оскома ≥ спокуса

золотих дощ≥в н≥чн≥ полотна

усм≥шки держава св≥тло-руса

осен≥ наврочена крамола

сонц¤ пересто¤ного л≥ки

≥ вона залишитьс¤ н≥коли

≥ вона просочитьс¤ - нав≥ки

* * *

текст ¤к в≥дмазка - живеш ≥ листаЇш

мнешс¤ понуро з ноги до ноги

стар≥сть не рад≥сть

≥ рад≥сть не стар≥сть

все що зосталось

крила й борги

≥ не в≥др≥жу й не в≥дворожу

≥ не поставлю слухати

де

веч≥р колише б≥лу сторожу

≥ загорожу б≥лу пр¤де

так ≥ залишусь листом осиним

криком совиним привидом

чи

тим хто розр≥же сонце ¤к диню

≥ - закричить

≥ загорнувшись в лист¤ ≥ в сушу

в гори ≥ води

в сад ≥ зело

виригну душу

виплюну душу

все

в≥дл¤гло

* * *

нас зостанетьс¤ двоЇ

≥ житт¤ золоте

≥ насто¤на хво¤

наш≥ сни обплете

за дощами ≥ димом

¤к безодн¤ тонка

разом з нами ≥тиме

кучер¤ва р≥ка

за птахами ≥ в≥тром

буде в≥тер ≥ птах

тонкоокого св≥ту

теч≥¤ золота

поп≥д зор¤ним роЇм

де об≥йм сповитт¤

нас зостанетьс¤ двоЇ

≥ почнетьс¤ житт¤

* * *

тонкого сну знакоме в≥дображенн¤

на дн≥ р≥ки - чи доживеш до дна

немов провини порскають ображено

ламк≥ комахи з б≥лого човна

ур≥зноводь -

любити ≥ прощатис¤

ур≥зноводь - ламати бильц¤ сл≥в

по котику по китиц≥ по ратиц≥

по дотику рослини до земл≥

отак пророч≥ овиди збуваютьс¤

торкнешс¤ сну ≥ кола по вод≥

≥ б≥ла п≥на р≥зьбленоњ палиц≥

згортаЇтьс¤ до корен¤ сл≥д≥в

до крил пера прос¤кнутого вим≥ром

до самоти що прогортаЇ плоть

до виводу на крони б≥лих вив≥рок

¤ких - у сн≥ - прощаЇ р≥зноводь

1.

*

≥ цей рубець

до серц¤ мурахи

де крих≥тка теплого меду

в згустку смоли

ти в≥дпустила його у сад

ти знала висохнуть крильц¤ на сонц≥

ворсинками вкриютьс¤ пальц≥

скорчен≥ дл¤ т¤тиви

≥ т≥льки з кмину

сочилась живиц¤

тонка

¤к приручений св≥т у печер≥

≥ цей рубець

п≥д крилом кажана

стр≥лу вигойдуЇ

*

хризантема ≥ в≥н

помруть

в≥тер

прогортатиме купини хмар

порит≥ небесним кротом

...о

тупотить

вони вже йдуть за тобою

вони вже близько

розсипан≥ знаки води

по горбат≥й безодн≥

≥ нитка трави

з перер≥заним горлом

*

вполювати

шматок живиц≥

прогорнувши оправу кори

роки за роками

розверстан≥

скр≥плен≥ жилавим медом

перше ≥м`¤ тварини

на обв≥трен≥м кор≥нц≥

ти ще Їси

ти ще здатен р≥зьбити тут

сотн≥ ≥нших ≥мен

тамувати реЇстри приручень

т≥льки з кожним надр≥зом

л≥с в≥дступаЇ

≥ все важче стаЇ

вполювати живиц≥

на њжу

*

зовс≥м ¤к порхавка

наступиш ногою

≥ дим

ходиш

в коричневому пилку

розносиш по св≥ту

притихл≥ т≥н≥ гепарда

а на н≥ч

воском зал≥пиш

розгойдан≥ щ≥льники печер

≥ хоч би оса ¤ка

до плеча притулилас¤

*

гриби

проростають м≥ж пальц≥в

б≥л≥ ¤к немовл¤та

ти в≥дпустила його до води

≥ вода тебе

в≥добразила

≥ м≥с¤ць

що бачив тебе

знепритомн≥в

≥нколи в≥н починаЇ звикати

вирощуЇ хл≥б ≥ приносить його у жмен≥

зриваЇ плоди

≥ видушуЇ з них

первозданно червоний с≥к

виводить кон¤ у трави

гаптован≥ зм≥Їм

м≥тить усе це житт¤

надр≥зами на деревах

бо куди йому д≥тись

¤кщо ти його сорочку

в кров≥ м≥с¤чн≥й

вичинила

щоб запах гриб≥в

збер≥гс¤

*

≥ земл¤

розлущитьс¤

жовтим п≥ском

зас≥¤н≥ сни проростуть

ти винен

ти народивс¤ ≥ значить ти винен

майже ¤к гор≥х

вкритий др≥бним ароматом

у ньому

там

глибоко п≥д ногами

тихо мл≥Ї черв`¤к

великий ≥ ситий

послухай

дихаЇ

*

≥ цей рубець

що переступили

≥ ц¤ трава

що потоптана

≥ ц¤ вода

мутна й недопита

в щ≥льниках сл≥д≥в

≥ т≥

що наздогнали

так само люди

були

2.

*

вже розр≥зано кор≥нц≥

верби зал≥плен≥ берегом

тр≥скають

ро¤тьс¤ п≥ском

палець

прор≥заний вздовж

бруньку виплюне

розоран≥

ми п≥ддаЇмос¤ пропов≥д≥

повн≥Їмо

¤к голоси бдж≥л

народжених щоб вкусити

ми так≥ ж ¤к вони

ми теж готов≥

захищати своЇ дупло

перер≥зане навп≥л

бо

утоплен≥ в горл≥ верб

ми прозр≥ли ≥ перегризли кору

≥ нас було так багато

що дерева не витримали

≥ прокинулис¤

*

так тонко

осипаютьс¤ нин≥ твоњ м≥ста

н≥би цегла

з ¤коњ вони народжен≥

розбухла ≥ знепритомн≥ла

лише павуки

щоноч≥ розгойдують товщу пов≥тр¤

так н≥би њхн¤ печаль

ще може когось вр¤тувати

але ти знаЇш

що ц≥ мури тримаютьс¤ на в≥тру

лише завд¤ки њхн≥й павутин≥

липк≥й

¤к поранена птаха

коли стече кров

≥ п≥дмиЇ останн≥й кор≥нець

врослоњ в цеглу трави

тод≥ лише м≥сце

св≥дчитиме про твою самоту

монументальну

¤к прилипле до губи

небо

*

маЇш голос

щоб перет≥кати з крила на крило

ховаючись в мокрому лист≥

≥ коли пл≥сн¤ва

г≥рка ¤к наврочений ≥н≥й

злипнетьс¤ пом≥ж крил

ти завжди маЇш час

подумати

що в≥чн≥сть не така вже й довга

¤к здавалос¤ на початку

≥ що кожен з нас

Ї могильником власного щаст¤

зам≥шаного на вод≥

лиш коли

чи¤сь ц≥кава душа

прогортатиме всто¤не лист¤

шукаючи черв`¤ка

ти помилишс¤

≥ закричиш

≥ так почнетьс¤ житт¤

*

майже так само

¤к вибирати кор≥нц≥ пир≥ю

з подивованоњ картопл≥

т≥ло пручаЇтьс¤

перестаЇ дов≥р¤ти

тонкому лезу води

народженому твоњми губами

ти маЇш њњ розтулити

¤к мушлю

присмачену др≥бкою м`¤ти

але пальц≥ не слухають

потонкл≥ н≥гт≥

ламаютьс¤ з кожним доторком

≥ тод≥ ти здаЇшс¤

ти загортаЇш њњ в жар

такою ¤к Ї

з кор≥нцем всередин≥

хай печетьс¤

*

дмухаЇш на метелика

щоб не обпектис¤

бо ¤кщо Ї метелик

то поблизу маЇ бути вогонь

≥ ¤кщо Ї кам≥нь

то поблизу маЇ бути с≥з≥ф

пом≥шаний на цьому камен≥

3.

*

трава скресла

жовт≥ купини с≥на

прибит≥ долон¤ми ≥ дощем

прогулюютьс¤ п≥д м≥с¤цем

воркують ≥ллю

завтра небо

вкриЇтьс¤ б≥лими спорами

порсне грибами

≥ по вс≥м видноколу

рад≥сн≥ оплески грибар≥в

веселе бурчанн¤ дощу

завтра знайдених

акуратно складатимуть в кошики диму

прикриваючи зверху фустиною

щоб з≥рок не натрусилос¤

*

маЇш рибу

з б≥лими ц¤точками черемхи

на примружених плавниках

л¤кливу

¤к немовл¤ перед ≥долом

¤кщо розшити нею кептар

перестиглий тонкою вовною трави

вона ген далеко у руц≥

намацаЇ розчавлене дно

усе в холодному намул≥

сон¤чних промен≥в

ти будеш першим њњ пантеоном

виокремленим з глею

кумедн≥ ф≥гурки твоњх рис

торкатимутьс¤ води

≥ стар≥тимуть

майже ¤к риба

приречена вийти з берег≥в

але те що ти будеш

не викликаЇ сумн≥ву

*

чим б≥льше мурашок

заховано в ц≥й трав≥

тим легше њњ в≥добразити

так н≥би тонк≥ кор≥нц≥ води

прогортають њњ

розчин¤ють затаЇне св≥тло

а тод≥ дал≥

по теплих плодах долонь

жовтий пилок збирають

ти вже великий

ти вже вм≥Їш кусатис¤

п≥дстер≥гаючи власну здобич

блукати осел¤ми рук

незграбними ¤к житт¤

притрушене сухим лист¤м

≥ риб`¤чою лускою

найсм≥шн≥ше те

що ти йому в≥риш

адже бога не сл≥д бо¤тис¤

особливо ¤кщо в≥н бог

*

прокидайс¤

м≥сто назване твоњм ≥менем

вже завинило

≥ вкрите найманим шанкром пов≥тр¤

боњтьс¤ дивитис¤ на себе в дзеркало

боњтьс¤ побачити сн≥г

надкушений б≥довими кроками

ти його переживеш

там

трохи нижче

де м≥сто впадаЇ в ≥нш≥

так само невинн≥ м≥ста

ти розкинеш величезну с≥ть пом≥ж берегами

≥ ловитимеш њхн≥ ще тепл≥ провини

ще рожев≥ окрушини розчарувань

бо коли чимало др≥бних голос≥в пост≥каЇтьс¤ докупи

вони можуть перетворитис¤ у велетенську рибину

здатну одним помахом хвоста

розхлюпати твоЇ м≥сто

≥ вижити

*

≥ розчинитьс¤

симетрична оправа губ

сполохана др≥бкою оцту

≥ пасерован≥ кор≥нц≥ поту

струшуватимутьс¤ в позелен≥лу траву

загубл¤тьс¤ пом≥ж пр≥лого лист¤

≥ ти витанцюЇш цей л≥с

кожне його стебло

виокремивши з т≥н≥

окреслиш рухом

≥ лиш коли

заплутавшись в гирл≥ волосс¤

ти впадеш на створений тобою мох

аж тод≥ ти зможеш дозволити соб≥

дихати

*

все ≥нше

пересипане землею

втрамбоване талою кров`ю

≥нколи

земл¤ п≥ддаЇтьс¤ проникненню

≥ тод≥ на живц¤

можна вп≥ймати ¤кого-небудь невдаху

що заснував своЇ божев≥лл¤

в покинутому щ≥льнику

де одна п≥дмочена ком≥рчина

ще збер≥гаЇ дещицю йоду

але насправд≥

проникаЇ сюди х≥ба лиш засохле кор≥нн¤

покрите тонкою вишневою с≥ллю

воно Їдине

чим тут можна ще поживитис¤