ми не маски ми стигми тих масок що вже в≥д≥йшли

ми не ст≥ни ми стог≥н ≥мен що об ст≥ни розлущен≥

≥демо до людей у в≥нках недосп≥лих олив

у простертих долон¤х несемо гр≥хи ¤к окрушини

ми останн≥ пророки в крањн≥ вчорашн≥х бог≥в

ми останн≥ предтеч≥ великого царства ди¤вола

ми зчин¤Їмо галас ≥ це називаЇтьс¤ г≥мн

ми с¤каЇмось в руку ≥ це називаЇтьс¤ правила

а д≥вки на м≥тл≥ це наложниц≥ втрачених в≥р

це михайло булгаков надламаним см≥хом заходитьс¤

в божев≥льн≥й трун≥ дол≥лиць повертаЇтьс¤ в≥й

матюкаЇтьс¤ сич ремиіаЇ зашумлена хортиц¤

табунами блукають отари ≥ несть њм числа

по найвищих деревах ¤к дзвони гойдаютьс¤ пастир≥

по незв≥даних нетрищах душ≥ виход¤ть на злам

≥ спалахуЇ небо червоною м≥чене пастою

розенкранце з≥ сцени старий кандел¤бр забирай

і≥льденстерне жени за кул≥си розгнуздану свиту

покол≥нн¤ майстр≥в в≥дчин¤Ї ворота у рай

а старий азозелло веде п≥д в≥нець маргариту

1

продихаЇш в≥д сн≥гу

маленьке чорне око

уздриш

на солоному трон≥

сидить брова

а п≥д оком

ход¤ть панове в чорному

витаютьс¤

- слава - кому

- кому - слава

мол¤тьс¤

на к≥нчик носа

на жовту бородавку бюсту

мовл¤в

¤ так люблю

мою три крапки убогу

що

нав≥ть

п≥д бюстом

вологу висушу

а п≥д бюстом в печерах

живуть зелен≥ прочани

що вражою братаютьс¤

злою усм≥хаютьс¤

≥ кровСю блюють

вони знають що око

не дуже бачить глибоко

а даруЇ ворсини

шевц¤м на голки

живе значицц¤

бо за л≥сом

дерев не бачить

а л≥с росте

вгору та вгору

протреш око

а то не л≥с

то земл¤ виросла

навколо

2

застр¤гнуть в жовтому п≥ску

сн≥ги зелен≥. здоокола

струпата вилин¤ла гола

дорога скапуЇ в р≥ку.

застигли крики оддал≥к

обн¤вшись посмерти. за ними

плебењ пальц¤ми по шкл≥

вивод¤ть рими рими рими...

≥ н≥ дороги н≥ р≥ки

лиш гострий запах косовиц≥

та понад урвищем стр≥мким

вис¤ть покльован≥ провидц≥.

3

ѕоводир≥ ¬еликого —л≥пц¤

на попел≥ ¬еликоњ –уњни.

“ремт¤ть побожно з≥гнут≥ кол≥на,

сл≥зьми бандур ≥люз≥њ дзюрчать.

ј —тарцев≥ нагадуЇтьс¤ —≥ч,

а нам чомусь нагадуютьс¤ ірати.

 ого ж ≥з нас, останн≥х, пС¤ний в н≥ч

—л≥пець сьогодн≥ буде розпинати?..

4

доле з≥рви мене в≥ткою простору

загороди мен≥ шл¤х у крањну

де в загум≥нку тернового острова

т≥ни живуть ≥ паруютьс¤ т≥ни

загороди мене ширмою зелен≥

шквальною зливою шл¤х перемий

бо на кам≥нн≥ там ложе постелене

спраглим кублом зачаклованих зм≥й

доле з≥рви мене краплю знервовану

з вуст п≥текантропа - спити не дай

стомлену в≥ру сльозу н≥кельовану

маразматично у¤влений рай

п≥зно н≥ в≥тру н≥ сонц¤ багр¤ного

лиш супок≥йний ¤к мум≥¤ крук

гладить мене мов цезорика пС¤ного

мов олен¤ що привчене до рук

ѕрийшли до круга. —тали зус≥б≥ч.

≤ голови накрили прапорами.

≤ хтось зав≥в нест¤мно довгу р≥ч

про конуси ≥ паралелограми.

ј ми повол≥ падали в траву,

п≥дклавши сон п≥д голови патлат≥.

≤ так виразно, н≥би на¤ву,

у нас в очах св≥тилис¤ квадрати.

* * *

живемо п≥д чортом неначе п≥д богом

≥ вправно жонілюЇм словами

в ¤ких в≥д глибин в≥д прасут≥ св¤того

немаЇ н≥ грама

заплутан≥ ми у своњх переплутах

у путах своњх нерозривних

а хто розриваЇ розрубуЇ пута

той бачитьс¤ дивним

а в кого св¤того нема за душею

н≥ крапл≥ малоњ

той вТ¤же петлю ≥ кидаЇ на шињ

на душ≥ героњв

а кого т≥ пут зат¤гнуть до краю

у чорну годину

на власну той шию петлю од¤гаЇ

на душу невинну

а ≥ншим байдуже бо ≥нш≥ не знають

дороги у в≥чне

над стомленим св≥том танатос витаЇ

≥ душ≥ кал≥чить

ћи лишилис¤ там, де ос≥нн≥й туман.

Ќас н≥коли нема. Ќас давно вже не буде.

≤ √оверла-гора, ≥ гора ѕ≥п-≤ван

обернулис¤ в будень,

ѕорозѕисаний  ам≥нь свав≥лл¤м ≥мен,

за ¤кими п≥тьма, за ¤кими провалл¤.

ћи лишилис¤ там, де простуджений день -

¤к розсерджений кальв≥н.

Ќам кричить вже не горлом а раною св≥т,

але що нам до св≥ту ≥ що нам до ≥стин.

ћи лишилис¤ там. Ќаш≥ дол≥ крив≥,

¤к дорога на ѕ≥стинь.

Ќас чекали —орбонни, а нам - аби плоть.

Ќе химера, не мр≥¤...

ћи лишилис¤ там, де ридаЇ √осподь.

≤ мовчить √уцул≥¤.

* * *

не повертайс¤ в жовтий л≥с

не повертайс¤

по розпорошених сл≥дах

неандертальц¤

пом≥ж рухомих ефемер

не загубис¤

чигаЇ м≥с¤ць з-за куща

бл≥дий убивц¤Е

* * *

кирпата безодн¤ розплющуЇ губи

см≥Їтьс¤ ≥ плаче над погаром неба

сплелис¤ до танцю венера ≥ врубель

п≥д б≥лих колон гомеричний молебень

п≥д м≥с¤чний мармур вв≥ходжу останн≥м

ворушатьс¤ пальц≥ в кулак захолол≥

а ви залишаЇтесь елл≥нська панно

за в≥чним барТЇром м≥тичноњ дол≥

* * *

сховатись за в≥спу за спини за виступи

обдерт≥ с≥дниц≥ стулити руками

чотири дороги сп≥ткнулись об кам≥нь

чотири дороги лишились обвислими

на пС¤ту п≥д ранок усе забуваЇтьс¤

застигле кам≥нн¤ б≥йниц≥ порожн≥

п≥д мурами св≥ту сто¤ть об≥рванц≥

вижебрують хл≥ба в бог≥в подорожн≥х

* * *

на л≥кт¤х вже не мозол≥

на л≥кт¤х пТ¤ти

на золотисто-жовт≥м тл≥

зринаЇш пТ¤тим

у першого в бл≥д≥й руц≥

курмей зовТ¤лий

а п≥д провалл¤ми синц≥

сл≥пих конвал≥й

у другого на рукав≥

повТ¤зка-пром≥нь

≥ м≥с¤ць усм≥шки кривий

на в≥стр≥ коми

погнутий судорожжю сл≥в

короз≥й жест≥в

не може трет≥й ув ≥мл≥

очей отверзти

≥ ¤ у плетив≥-г≥лл≥

мовчу четвертим

≥ запах безу на земл≥

¤к запах смертиЕ

* * *

спл≥таютьс¤ пальц≥ спл≥таютьс¤ оч≥ ≥ голови

на стоптаний пл¤ц виповзають картат≥ слова

а ми залишаЇмось голими голими голими

ключиц¤ с≥дниц¤ кол≥но кулак голова

ховаЇмо оч≥ за висхлими бл¤клими пл≥вками

ховаЇмо в жмен≥ маленьких драілистих син≥в

а ви не приходите згорблений в≥дчаЇм л≥карю

лиш тихе тремт≥нн¤ пов≥льно повзе по струн≥

проколюЇ сонце дротинами промен≥в гострими

понуре терп≥нн¤ обмацуЇ зором дал≥нь

а ви мовчите ув останньому в≥дчањ господи

в самотньому неб≥ вас н≥кому зн¤ти з петл≥...

* * *

легко н≥би помахом крила

намалюЇш голову на тац≥

чи н≥мфетку в еротичн≥м танц≥

доки не облущитьс¤ кора

з≥ старого ¤вора край лона

край осирот≥лих шамот≥нь

пензель фарби ≥ букет п≥вон≥й

≥ пок≥рна ж≥нка н≥би т≥нь

...од≥рвис¤ контури затерт≥

гусне л≥мфа плаче немовл¤

одою любов≥ або смерт≥

м≥с¤ц¤ гойдаЇтьс¤ петл¤

¤вори порубано на дрова

жовтий пес на згарищ≥ блюЇ

голову ≥вана богослова

служниц¤ до кави подаЇ

* * *

це дуплаве св¤то генерал≥в

нин≥ тут забава навпаки

голови на плечах догорають

н≥би розц¤цькован≥ св≥чки

падають посолов≥л≥ зв≥зди

в келихи з отруЇним вином

господи тоб≥ не все одно

випити чи знов на небо в≥шати

доливай ≥ не важливо ск≥льки

не допСЇм то най ковтаЇ чорт

а солдати лаз¤ть по мак≥вках

не запалених ≥ще св≥чок

с≥рники готов≥ генерале

зупинивс¤ час ¤к обел≥ск

пС¤н≥ зор≥ на губах розтали

з-п≥д пов≥к повол≥ капле в≥ск

* * *

ми до дерева глузду себе присилили аббасе

с≥ль текла бородою але не до рота текла

ми ридали навскач ми пок≥рно см≥¤лис¤ басом

ми чекали на б≥са а в гост≥ прийшов абдулла

перед сн≥гом тепер стоњмо н≥би перед амвоном

≥ кол≥на бол¤ть ≥ болить п≥д ногами земл¤

ми чалми поскидали на купу ми бачили коней

що по небу ведуть не карету а крик корол¤

це не сн≥г перед нами не бог перед нами а плаха

≥ не медом а кровСю помазан≥ наш≥ вуста

ми молили аббаса батира бати¤ аллаха

а прињхав король ≥ ¤к топ≥р нам голови ст¤в

засм≥¤лас¤ домра л¤гла на валу королева

¤тагани дощу поп≥д руки њњ п≥двели

≥ ми корчами мС¤з≥в з земл≥ виривали дерева

та себе в≥д дерев в≥д≥рвати уже не могли

* * *

нин≥ тебе ще приймаЇ земл¤

нин≥ ще п≥т на подушках не вистиг

ми посп≥шаЇм на бал з корабл¤

подарувати труну з аметистом

хай то не перстень а т≥льки труна

хай завелика але ж бо нав≥ки

зовс≥м не шкода коштовного нам

камен¤ котрий прикрашуЇ в≥ко

пл¤шечку бренд≥ розлиЇш на трьох

тихо поставиш на ст≥л бутерброди

грайте музики бо св≥док нам бог

той що народжений в хл≥в≥ навпроти

двер≥ печатьми замкнеш с≥мома

бал розпочавс¤ ск≥нчилис¤ жарти

ти розд¤гнешс¤ ≥ л¤жеш сама

гол≥й в трун≥ так незвично лежати

п≥вн≥ зап≥¤ли перехрестись

танц≥ почнутьс¤ уже ≥з хароном

зблисне прощально сумний аметист

там де паш≥ло розпечене лоно

≥ за хвилину розтане труна

н≥би сльоза що загублена потай

плаче за спинами той сатана

що народивс¤ у хл≥в≥ навпроти

* * *

в≥тер

навздогад гортаЇ

твоЇ волосс¤

так

¤к вогонь

стор≥нка за стор≥нкою

пов≥льно пожираЇ

книгу

≥ мен≥ тод≥

дуже хочетьс¤ тебе

погладити

¤ нав≥ть не боюс¤

обпекти пальц≥

боюс¤ лишень

що в моњй долон≥

залишитьс¤ др≥бка

попелу

* * *

ѕанночко з блакитними очима,

панночко з блакитними сльозами,

¤к мен≥ хот≥лос¤ навчитись

бути з вами ≥ не бути з вами.

як мен≥ хот≥лос¤, пов≥рте,

на в≥трах проворно пелехатих

≥ вдихати вас, немов пов≥тр¤,

≥, немов пов≥тр¤, видихати.

јле ви - не ви. як у люстерц≥,

роздвоњлись викриво й лукаво.

¬и одна спинилис¤ п≥д серцем,

≥нша ви п≥шли соб≥ небавом.

≤ тепер в неходжену зав≥ю,

охопивши голову руками,

¤ один голублю власну мр≥ю,

≥нший ¤ зор≥ю всл≥д за вами.

–оздвоњло. —терпло. «аг≥рчило.

 елих ноч≥.  рапелька отрути.

ѕанночко з блакитними очима,

з вами чи не з вами. „и... не бути?

* * *

≥ знову дощ ≥ знову знову знову

ми мовчимо ≥ знову мовчимо

≥ знову не наважимось немов

глумливий дощ п≥дслухаЇ розмову

≥ буде реготати ц≥лу н≥ч

≥ нас не випускатиме з п≥дТњзду

≥ довго-довго безборонне м≥сто

печально зазиратиме до в≥ч

шептатиме що Ї лише обовТ-

-¤зок перел людиною Ц не б≥льше Ц

Ц ≥ нав≥ть в≥рш≥ Ц боже Ц нав≥ть в≥рш≥ Ц

Ц усе що хочеш т≥льки не любов

≥ нав≥ть накликатиме б≥ду

≥ ти Ц см≥шна Ц п≥дказки т≥ повториш

та ¤ н≥ слова не скажу натом≥сть

а просто мовчки

в дощ тебе

введуЕ

1