„отиритомник праць одного
з найб≥льших структурал≥ст≥в ’’ стол≥тт¤ вийшов друком у иЇв≥
ѕрац≥ ƒмитра „ижевського з кожним
роком усе б≥льше затребуван≥ в украњнському науковому середовищ≥. ÷е зрозум≥ло:
не так багато в нас ф≥лософ≥в ≥ л≥тературознавц≥в з≥ св≥товим ≥мТ¤м ≥ св≥товою
ж таки широтою наукового мисленн¤. “а хоч сам в≥н насамперед ф≥лософ,
основоположник в≥тчизн¤ноњ ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ, з ¤коњ власне й прийшов у
л≥тературознавство в рамц¤х розширенн¤ своњх наукових зац≥кавлень, Ц тим не
менше, дос≥ справою доступу до украњнського читача його розсипаноњ по численних
малоприступних Ївропейських ≥ американських виданн¤х творчоњ спадщини
переймалис¤ здеб≥льшого л≥тературознавц≥.
÷е не дивно, адже п≥онерською в
сенс≥ приступност≥ його текст≥в нашому читачев≥ була саме У≤стор≥¤ украњнськоњ
л≥тератури в≥д початк≥в до доби реал≥змуФ, вперше видана 1956 року у Ќью-…орку,
а перевидана старанн¤ми професора ћихайла ЌаЇнка в “ернопол≥ у 1994 роц≥. ¬она
стала справжн≥м шоком дл¤ залюблених у л≥тературу украњнц≥в, фактично
поставивши справу фахового вивченн¤ красного письменства з голови на ноги. јдже
пригадаймо: практично до 1930 рок≥в еталонною вважалас¤ ≥стор≥¤ в≥тчизн¤ноњ
л≥тератури академ≥ка —ерг≥¤ ™фремова, в основ≥ ¤коњ лежав ≥дейно-нац≥ональний
п≥дх≥д до визначенн¤ ц≥нн≥сних характеристик художнього тексту. ™фремова сов≥ти
розстр≥л¤ли п≥сл¤ сумнозв≥сного процесу —¬”, проте серед науковц≥в дос≥
попул¤рний анекдот про те, що п≥сл¤ нього не було жодноњ потреби
л≥тературознавц¤м виробл¤ти ¤кихось спец≥альних Урад¤нськихФ п≥дход≥в до
л≥тератури Ц досить було лише м≥н¤ти слова Уукрањнський народФ на Утруд¤щ≥
масиФ. ўо не каж≥ть, а в цьому анекдот≥ добр¤ча дол¤ ≥стини таки Ї, зважаючи на
кричущу в≥дсутн≥сть в арсенал≥ п≥драд¤нських нерос≥йських досл≥дник≥в жодних
≥нших методик (рос≥йським вони, до реч≥, дозвол¤лис¤, ≥ це незайвий раз
п≥дтверджуЇ тезу „ижевського про те, що в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ вс≥ л≥тератури
завойованих народ≥в спец≥ально утримувалис¤ на р≥вн≥ неповних).
“ож ¤сно, наск≥льки в≥д усього
цього в≥др≥зн¤лась метода „ижевського, базована на структурал≥зм≥ й формал≥зм≥,
де п≥д У≥дейним зм≥стомФ твору розум≥лос¤ н≥що ≥нше, ¤к орган≥чна Їдн≥сть зм≥сту
й форми. Ќедарма ще по тому, ¤к його прац¤ вийшла в —Ўј й була одразу ж
УзаклЇймлЇна позоромФ л≥тературознавчим оф≥ц≥озом в ”крањн≥, досл≥дник Ћеон≥д
оваленко (¤сна р≥ч, лише у приватних розмовах) запустив в об≥г крилату
УкрамольнуФ фразу: Уякби цю книгу поширити в п≥драд¤нськ≥й ”крањн≥, то в≥д
УнашогоФ л≥тературознавства зоставс¤ б т≥льки пшикФ. ”т≥м, ≥ через три
дес¤тил≥тт¤, поширюючи цю книгу вже в н≥бито не п≥драд¤нськ≥й ”крањн≥, професор
ЌаЇнко в передмов≥ старанно намагаЇтьс¤ полем≥зувати з багатьма њњ тезами.
—таранно, але, ¤к на мене, безусп≥шно Ц бо Ўевченко, ¤к не крут≥ть, таки
вик≥нчений романтик, а н≥¤кий не реал≥ст; бо отл¤ревський, що б там не казали,
≥ справд≥ Удав твориЕ вузьких іатунк≥в, ¤к≥ могли б бути лише додатком,
доповненн¤м до ¤коњсь ≥ншоњ л≥тературиФ, ≥ це тим б≥льше очевидно п≥сл¤ великоњ
епохи бароко, ¤ка була справжн≥м розкв≥том украњнського письменстваЕ
ƒал≥ до украњнського читача
„ижевський приходив теж ¤к л≥тературознавець, досл≥дник бароко. Ћишень у¤в≥ть: нариси У”крањнський л≥тературний барокФ
зТ¤вилис¤ друком у третьому, четвертому та пТ¤тому томах Уѕраць
украњнського ≥сторико-ф≥лолог≥чного товариства в ѕраз≥Ф (1941 Ц 1944 роки).
¬иданн¤ не те що р≥дк≥сне Ц ун≥кальне. Ќав≥ть у Ќац≥ональн≥й науков≥й
б≥бл≥отец≥ ≥м. ¬. ¬ернадського можна було знайти лише перший ≥з трьох нарис≥в.
ѕом≥ж тим, готуючи до друку цю працю, д≥аспорний досл≥дник практично не мав
доступу до першоджерел, через що й визначав у передмов≥ завданн¤м своЇњ прац≥
Ув першу чергу поставити т≥ питанн¤, на ¤к≥ украњн≥стика мала б дати
в≥дпов≥дьФ. “им не менше, дос≥ У”крањнський л≥тературний барокФ залишаЇтьс¤
Їдиною ірунтовною структурал≥стською працею про украњнську поез≥ю XVII Ц XVIII стол≥ть. ћайже та ж ≥стор≥¤ ≥ з фундаментальною монограф≥Їю У‘≥лософ≥¤ —ковородиФ
Ц вона вперше побачила св≥т у ¬аршав≥ в 1934 роц≥ ¤к четвертий том праць
”крањнського наукового ≥нституту. —еред наших ф≥лолог≥в, та й то вкрай
поодиноких, вона дос≥ Угул¤лаФ здеб≥льшого у вигл¤д≥Е ксерокоп≥й, а наших
ф≥лософ≥в, ≥з ц≥Їю працею ознайомлених, боюс¤, донедавна можна було перел≥чити
на пальц¤х одн≥Їњ руки. ƒонедавна Ц це до 2003 року, коли в ’арков≥ та иЇв≥ вони
побачили св≥т старанн¤ми пров≥дного украњнського сковородинознавц¤ професора
Ћеон≥да ”шкалова ≥ св≥тлоњ памТ¤т≥ професора ќлекси ћишанича.
¬ласне, працею У‘≥лософ≥¤
—ковородиФ, попри численн≥ в н≥й ц≥нн≥ й л≥тературознавч≥ спостереженн¤, ƒмитро
„ижевський вперше прийшов до украњнського читача ¤к ф≥лософ. ÷ю грань таланту
друга √анса •еоріа •адамера (чи не жах, що в ”крањн≥ н≥мц¤ •адамера знають
краще, н≥ж украњнц¤ „ижевського?!) нам ще належить в≥дкривати, ≥ нарешт≥ до
цього прилучаютьс¤ й сам≥ ф≥лософи. „отиритомник ф≥лософських праць ƒмитра
„ижевського щойно побачив св≥т у кињвському видавництв≥ У—молоскипФ п≥д
загальною редакц≥Їю ¬асил¤ Ћ≥сового й п≥д ег≥дою ≤нституту ф≥лософ≥њ ЌјЌ
”крањни, Ќаукового товариства ≥м. Ўевченка в јмериц≥ та американськоњ таки ж
”крањнськоњ в≥льноњ академ≥њ наук. р≥м все т≥Їњ ж прац≥ У‘≥лософ≥¤ —ковородиФ,
маЇмо тут ще один ун≥кальний текст Ц УЌариси з ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ на ”крањн≥Ф,
¤ким „ижевський власне й заклав п≥двалини ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ ¤к спец≥альноњ
дисципл≥ни у в≥тчизн¤н≥й ф≥лософськ≥й науц≥. “ут напрочуд ц≥нн≥ його студ≥њ над
св≥тогл¤дом украњнських барокових ф≥лософ≥в, —ковороди, √огол¤, ѕамфила
ёркевича, а головне Ц в≥н чи не вперше доводить континуальн≥сть украњнськоњ
ф≥лософськоњ думки прот¤гом стол≥ть.
” наступних томах представлено
прац≥ ще менше в нас в≥дом≥, а декотр≥, ¤к от монограф≥¤ У√еіель у –ос≥њФ,
вперше зТ¤вл¤тьс¤ друком в украњнському переклад≥ (адже „ижевський нер≥дко
писав ≥ публ≥кував своњ студ≥њ також н≥мецькою, французькою, словацькою мовами
або ж вони виходили в перекладах англ≥йською, ¤ку ф≥лософ недолюблював ≥
вдавав, що не знаЇ). ƒо реч≥, дл¤ нас згадана прац¤ ц≥кава, з-пом≥ж ≥ншого, й
тим, що в процес≥ анал≥зу еволюц≥њ геіел≥вських ≥дей у –ос≥њ досл≥дник п≥ддаЇ
р≥зк≥й критиц≥ погл¤ди в≥домого украњнофоба ¬≥ссар≥она ЅЇл≥нського.
ћен≥ дуже хот≥лос¤ знайти в
чотиритомнику УЌариси пор≥вн¤льноњ ≥стор≥њ словТ¤нських л≥тературФ, де ≥стор≥¤
украњнського письменства подана в загальнословТ¤нському контекст≥. ќднак не
судилось Ц адже виданн¤ включаЇ насамперед ф≥лософську, а не л≥тературознавчу
спадщину ƒмитра „ижевського. ƒовелос¤ задов≥льнитис¤ лише статтею Уƒе¤к≥
проблеми пор≥вн¤льноњ ≥стор≥њ словТ¤нських л≥тературФ, ¤ка, власне, Ї реценз≥Їю
на роботи в ц≥й галуз≥ –омана якобсона. ѕроте дл¤ л≥тературознавц≥в у виданн≥
прибережено й дек≥лька справдешн≥х УродзинокФ, ¤сна р≥ч, витриманих на меж≥ з
ф≥лософ≥Їю. ” третьому том≥ це зокрема студ≥њ про ф≥лософськ≥ п≥двалини
творчост≥ ‘едора ƒостоЇвського, ‘едора “ютчева й ћиколи √огол¤, а найц≥кав≥ше Ц
блискучий есей У√нана правдаФ, де винесений у заголовок топос простежуЇтьс¤ в
т¤глост≥ в≥д пропов≥дей ƒмитра “уптала й —тефана яворського до УЋегенди про
¬еликого ≤нкв≥зитораФ ‘едора ƒостоЇвського ≥ поез≥й пол¤ка «б≥інЇва
ћощинського.
“а найб≥льше Ул≥тературознавчоњ
поживиФ в другому том≥, ¤кий включаЇ зб≥рник праць Ућ≥ж ≥нтелектом ≥ культурою:
досл≥дженн¤ з ≥стор≥њ украњнськоњ ф≥лософ≥њФ. “ут знаходимо студ≥њ про ≤вана
¬ишенського, “араса Ўевченка, особливо шанованого „ижевським ѕантелеймона
ул≥ша й чимало ≥ншого, але найц≥кав≥ше Ц легендарна прац¤ Уѕоза межами красиФ,
де ф≥лософ розгл¤даЇ проблему естетики й антиестетики в украњнському бароковому
письменств≥.
ќдним словом, чотиритомник
ф≥лософських праць визначного слав≥ста маЇ вс≥ шанси неаби¤к прислужитис¤ не
лише ф≥лософам, а й л≥тературознавц¤м, ≥ значенн¤ зТ¤ви цього виданн¤ на наших
≥нтелектуально не перенасичених теренах важко переоц≥нити. ѕроте не можна
оминути й де¤к≥ вади виданн¤, нер≥дко довол≥ таки прикр≥, ¤ких видавц¤м варто
було би принаймн≥ постаратис¤ уникнути. ѓх, основних, власне кажучи, дв≥ Ц
допом≥жний апарат ≥ мова. Ќайприкр≥ше те, що корпусу коментар≥в ≥ прим≥ток, вкрай
необх≥дного у виданн¤х такого штибу, на превеликий жаль ≥ подивЕ немаЇ взагал≥.
—ебто, дещиц¤ Ї, але вони, здаЇтьс¤, готувалис¤ ще самим „ижевським або ж
першими публ≥каторами його праць, а в≥дтак чимало пон¤ть залишились
невитлумаченими, а добра половина ≥ншомовних цитат, насамперед н≥мецьких,
словенських ≥ чеських, нав≥ть неперекладеними. Ќе кажучи вже про те, що тексти
ц≥ писалис¤ в 1930-50-≥ роки, а з того часу в≥тчизн¤на наука теж чимось
займалас¤ в окреслених „ижевським напр¤мках Ц невже в≥добразити це було аж
такою проблемою? јдже виданн¤ готувала академ≥чна установа Ц ≤нститут ф≥лософ≥њ
ЌјЌ ”крањни, Ц то невже в наших ф≥лософ≥в нав≥ть не виникло спокуси зробити це
виданн¤ не Узб≥рникомФ, а справд≥ академ≥чним? ¬≥дпов≥дей на ц≥ питанн¤, на
жаль, у чотиритомнику шукати год≥.
≤нша проблема Ц мова. ƒмитро
„ижевський, ¤к в≥домо, публ≥кував своњ прац≥ в непростих умовах, в р≥зних
крањнах ≥ виданн¤х що висували до тексту р≥зн≥ правописн≥ вимоги. ÷е, ¤сна р≥ч,
спричинилос¤ до серйозного мовного Ур≥знобоюФ, ¤кий у чотиритомнику доречно
було б усунути Ц але це ¤кщо й робилос¤, то н≥би насп≥х, так що ≥нод≥ одне ≥ те
ж слово на одн≥й ≥ т≥й же стор≥нц≥ пишетьс¤Е у трьох р≥зних правописних
≥нвар≥антах! ўо не каж≥ть, а це вже занадто.
”т≥м, ц≥ вади не применшують значенн¤
виходу чотиритомника Ц адже шкода в≥д неприступност≥ праць ƒмитра „ижевського
дн¤ нашоњ науки несп≥вм≥рно б≥льша, то хай л≥пше вже буде так, н≥ж н≥¤к. ј кр≥м
цього, не можна не в≥дзначити й той факт, що видавництво У—молоскипФ
забезпечило практично одночасний вих≥д ус≥х чотирьох том≥в, що в наших умовах
узагал≥ р≥дк≥сть. «алишаЇтьс¤ лише спод≥ватис¤, що й ц≥ла низка першор¤дних
л≥тературознавчих праць визначного структурал≥ста, таких ¤к згадувана
Уѕор≥вн¤льна ≥стор≥¤ словТ¤нських л≥тературФ, недовго залишатиметьс¤
малоприступною украњнському читачев≥.
≤ван јндрус¤к