Іван АНДРУСЯК

ЧАКАЛКА

Вірші для дітей

 

 

ХТО ХОРОШИЙ

 

Засинає бегемот,

позіхнувши на весь рот.

Біля нього моститься

ніжна бегемотиця,

й бегемотенята

полягали спати.

 

Лиш в сусідньому вольєрі

хижі зайчики не сплять

і зубаті пащі шкірять –

бегемота покусать…

 

Не повірили? Авжеж!

Бегемот хороший теж.

 

 

КОЛЬОРОВІ ПРИКОЛИ

 

Два зелених крокодили

аж по дрова в ліс ходили,

та у лісі, як на зло,

дров зелених не було.

 

Два слони сріблясто-сірі

на сріблясту гору сіли.

Хоч би що їм говорив,

а зробилось дві гори.

 

На червоній черепиці

спали дві червоних птиці.

Дивувались вранці-рано:

– Я рожева, ти багряна.

 

Дві коричневих мурахи

повбирались у папахи

і в коричневих дворах

загубились між мурах.

 

Раз на грушку теплу, спілу

двійко приятельок сіло –

жовті-жовті дві оси…

Обережно! Не вкуси…

 

Синій кит гука киту:

– Я шукаю смакоту.

Синій кит відповіда:

– Ду-уже синя смакота.

 

Біла киця кицю білу

похвалила, як уміла:

– Ти білесенька така.

Напилася молока!

 

Раз вужище чорно-чорний

до чорнозему дочовгав.

– От лиш вуха зачорню я,

і безпечно заночую.

 

 

СМІХОТА

 

Кіт коту котив м’яча –

і нявчав.

Кіт коту котив м’яча –

і мовчав.

 

Перестрілись два коти –

кіт кота перекотив.

М’яч спіткнувся об м’яча –

і його перенявчав.

 

Метушились, гнулись, пнулись,

і, нарешті, розминулись.

 

М’яч м’ячу котив м’яча –

і нявчав.

Кіт коту котив кота…

Сміхота!

 

 

ЧАКАЛКА

 

Хтось на кухні чавкає,

чавкає –

то, напевно, Чакалка,

Чакалка.

Баняком і чайником,

тарілками й чарками –

дзень!

трісь!

То напевно Чакалка,

голоднезна Чакалка

ВСЕ

їсть!

 

Що не здужає поїсти –

понесе в мішку до міста,

але й того, хто не спить,

може також прихопить.

Там, у темному мішку,

буде каша у горшку,

і повидло, і млинці,

і куліш на молоці,

і перепічка духмяна,

і дитина неслухняна…

 

Буде довго чапати,

чапати

десь по місту Чакалка,

Чакалка.

Зголодніє – і в мішку

знайде кашу у горшку,

і шматочок калача,

і принишкле дитинча.

Буде все це Чакалка,

Чакалка

поїдати-чавкати,

чавкати…

 

– Татку, а у тім мішку

буде хрумиків дещиця?

Бо насправді там, на кухні,

порядкує наша киця.

 

 

РОДИНА БАБАЇВ

 

Бабай грозиться бабаю:

– Ото по попі надаю!

 

Відповіда йому бабай:

– Ти тільки спробуй надавай!

 

А бабаїха: – От якби

обом потріпати чуби!

 

А бабаята, бабаята

як узялися лупцювати –

 

по чім попало, чим знайдуть

тузають, буцають, деруть,

 

гамселять, грьопають – ого! –

по два, по три на одного!

 

А бабаїха і бабай

гукають їм: – Давай! Давай!

 

Оце і я недавно стрів

таку родину бабаїв,

 

і дивувався – так і знай, –:

чого їх не бере БАБАЙ?!

 

 

МУХОМОРИ

 

Аж на море, аж на море

від’їжджають мухомори.

 

Проводжати на перон вийшла вся околиця.

Їде тато-мухомор, мама-мухомориця,

а за ними дружно в ряд двісті мухоморенят –

всі сміються, задаються, мухоморяться!

 

Аж на море, аж на мо

від’їжджають мухомо…

 

У краплинку капелюхи – крап! крап! крап!

Ну а мухи, справжні зухи – шасть! шасть! шасть!

Їх усіх за капелюхи хап! хап! хап!

Ой ці мухи! ох ці мухи! от напасть!

 

Аж за море

мухомори!

 

 

У ЛУЗІ

 

Цілий день пасуться в лузі

найулюбленіші друзі:

 

і корова

чорноброва,

і телиця

білолиця…

 

А бичок,

ко-ло-бо-чок,

тихо вклався на бочок.

Каже: – Я уже попас,

а тепер поспати час.

 

 

СОБАЧЕ ЛИСТУВАННЯ

 

Пес до пса

написав:

 “У тебе, псе,

добре все?

Бо в мене в будці

миші шкребуться”.

 

Відписав

пес до пса:

“У мене, псе,

чудово все.

Тобі ж, небоже,

кіт допоможе”.

 

 

НЕ КУСАЄТЬСЯ

 

– Не дивись на мене, вуже –

я тебе боюся дуже.

Не підійду, й не проси –

Бережусь, щоб не вкусив.

 

Вуж образився: – Кусючка?!

Та ніколи у житті!

Стережу я нашу річку

від кусючих хижаків.

 

Хай лише яка гадюка

підповзе до комишу,

я таку одразу злюку

упіймаю і… вкушу.

 

 

НЕСПРАВЖНЄ СЕЛО

 

Я цього метелика

бачила по телику,

зайчика-розвідника –

в мультику по відику,

а телятко – ось воно! –

зустрічала у кіно.

Також справжнього коня

і маленьке слоненя.

 

А в бабусі у селі

слоненята є малі?

Як, немає?! Й не було?

Ну й неспра-а-авжнє тут село…

 

 

ПРО КОРИСТЬ ЧИТАННЯ

 

За сьогодні сіра мишка

з’їла вже четверту книжку,

а така ж мала –

майже як була.

 

Докоряє миша-мама:

– Не читала ти їх, мабуть,

а без цього ти

не будеш рости.

 

Це, дитинко, знають всі

миші й навіть люди:

не читаєш, а їси –

користі не буде.

 

 

РОЗМОВА

 

– Літак?

– Так!

– У вікні?

– Ні,

он там.

– Сам?

– Не сам,

із хмариною

темно-синьою.

– Так то ж місяць

небо місить,

хлібчик сонця пече.

– А хмара?

– Гаряча пара

від хлібця в небо тече.

 

 

ТРИ ПЛАЧІ

 

Доні снилися вночі

три плачі.

 

Перший плач

жував калач,

другий одягнувся в плащ,

а у третього плачу

парасолька від дощу.

 

Перший доню пригощав,

другий кицькою нявчав,

третій, взявши на долоню,

колихав маленьку доню

і просив її іще

погуляти під дощем.

 

– Я із вами,

плаксіями, –

каже доня, – не піду,

я покличу тата й маму,

ще й сестричку приведу,

і вони як засміються,

як прокинуться усі –

від плачів не стане й сліду.

Може, тільки у росі...

 

 

ПІВГОРОШИНИ

 

Плаксію, плаксію –

горошини сію!

Тобі, розбишако, –

на шапку.

Тобі, злюко, –

на руку.

Тобі, нечупаро, –

на палець!

Тобі, вередуле, –

на личко.

 

А в маленької доні

одна на долоні,

та й та непрошена –

лиш так, півгорошини...

 

 

ШАШІЛЬ

 

Обережно! В домі нашім

завелася люта шашіль.

Як захоче, то усе,

що завгодно, погризе!

 

Вимітаємо з-під шафи

шерсті жмуточок – від шарфа.

Дістаємо з-за полички

тільки клаптик від спіднички.

 

Ось від куртки серед хати

залишився жмутик вати.

А під ліжечком в дитячій –

лиш повітря, де був м’ячик.

 

Тільки бантик невеликий

на вікні від ляльки Віки.

Від ведмедика ж Михася

навіть тирса не знайшлася...

 

Обшукай хоч цілий дім –

ані іграшки у нім!

Навіть кішечка мала –

й та злякалась і втекла!

 

Чим же задобрити шашіль?

Може, їй зварити каші?

Хай собі її гризе,

а не хрума геть усе...

 

Та якби іще малята

вчились речі прибирати

із підлоги, з-під стола –

їх би шашіль не знайшла!

 

 

У ЗООПАРКУ

 

– Бегемот –

от!

А ось –

бегемось?

 

– Ні, – каже хтось, –

то лось!

 

– Який же то лось?

Вам здалось!

Лось – там,

а це – гіпопотам!

 

– Чому ж гіпопотам

мусить бути там?

– Бо якщо він тут –

це гіпопотут!

 

– Гіпопо... де?

– Гіпопо-о́нде!

 

– Та попа онде –

то бабуїн!

 

 

КОТЯЧА ДРУЖБА

 

Нявчук і Нямчук

у калюжі ловлять щук.

 

Нявченко і Нямченко

гуляють по парканчику.

 

Нявко́ і Нямко́

п’ють молоко.

 

Нявка і Нямка

приміряють панамки.

 

Нявкуся й Нямкуся

розчісують вуса.

 

Нявчанська і Нямчанська

шепочуться про щастя.

 

А Няв і Ням –

і тут, і там.

 

Ще й Нявкун – он

полює на ворон,

та тільки мляво –

самому нецікаво.

 

На перерві Нявкуну

сумно, як ніколи –

це тому, що друг Нямкун

не прийшов до школи.

 

 

ПРОБЛЕМА

 

Звірокоцький котозвір

із вікна

хижо визирнув надвір –

там весна!

 

І від тої від весни,

вір-не-вір,

хоч шматок би відкусив

котозвір,

 

упіймав би ту весну

за хвоста –

тільки справа це, мабуть,

непроста…

 

Нумо, друже, тут і там

зазирни –

чи не бачиш де хвоста

у весни?

 

 

КОТЯЧА СПРАВА

 

Як почуєш за вікном

нявкіт серед ночі –

не лякайся, друже мій,

не розплющуй очі.

 

Хай вони собі кричать

чи «ганьба» чи «слава»,

не втручайся ти до них –

то котяча справа!

 

 

БУЛЬ І НЯМ

 

На річці діти буль-буль-буль,

а бегемоти – ох.

У річці бегемотів нуль,

А діти буль за двох.

 

Бурчав найстарший бегемот:

– Цього не потерплю!

Не хочу я на річці от –

я буль-буль-буль люблю.

 

Сказало бегемотеня:

– Ви, дядечку, мовчіть.

Удень ми будем ням-ням-ням,

а буль-буль-буль вночі.

 

 

УРОКИ МОВИ

 

Прийшла до нас якось бабуся Яга,

яка не уміла казали “ага”.

Виходило в неї “аґа” та “аґа”,

як в гуски, яка розмовляє “ґа-ґа”.

 

А ще зустрічався нам дідо Ягун,

він людської мови вчив бабу Ягу.

Вона ж не хотіла, хоч плач, а хоч скач,

і на паляницю казала “калач”.

 

Така ото, дітки, пригода була,

допоки Яга в Кострому не втекла.

Бо справді: не вмієш сказати “ого”,

То й нічого діток лякати, Яго.

 

 

СТРАШНА КАЗКА

 

У темному-темному лісі

жив темний-претемний ліс,

а в темнім-претемнім лісі

було дуже темно скрізь.

 

Там бігали темні вовчиська

і темних ловили зайців,

і там, не далеко й не близько,

жив дідько у чорнім яйці.

 

Той дідько був темний-претемний

і темні творив діла,

а в ньому іще темніша

чортяча душа жила.

 

Вона цю страшнющу казку

мотала собі на вус…

Їй також повірити важко,

що ти такий боягуз!

 

 

СПРАВЖНЯ СВИНЯ

 

Вже сім’я поснула вся,

лиш маленьке Порося

все блукає по росі,

щось шукає в спориші.

Каже: десь побіг на луг

мій найкращий в світі друг.

Не вернувся він і досі,

а у нього ж ніжки босі.

 

Розбудилась мама Цьоня,

кличе: йди до ліжка, доню.

Порося ж уперлось: ні,

не годиться так свині,

хай година перша, друга –

все одно діждуся друга…

 

Хто той друг – не в тому річ.

Прочека хоч цілу ніч,

й з неї, впевнена рідня,

справжня виросте свиня.

 

 

ВЕРЕДЛИВІ ХМАРИ

 

В білій-білій білоті

заметілить заметіль.

Всі замети замете,

а на ранок – щось не те!

Де замети? Ой! Нема…

Порозтанула зима,

розтеклася між калюжі.

 

Не хвилюйтесь, любі друзі.

Хмарка ось і хмарка ген,

є у них ще цілий день,

снігу встигнуть натрусити.

Тільки – треба попросити…

 

 

ЩОКАСТЕ ДИТИНЧА

 

А щокасте дитинча

грало з кицею в м’яча.

М’яч до киці підкотило –

киця хвостиком відбила.

 

Дитинча щокасте,

ще й бурундучасте!

 

А щокасте дитинча

танцювало ча-ча-ча…

На животику у тата

дуже м’яко пострибати.

 

Дитинча щокасте,

ще й бурундучасте!

 

А щокасте дитинча

на столі знайшло ключа.

– Не дотягнусь ним до вічка.

Домалюй ключа, сестричко.

 

Дитинча щокасте,

ще й бурундучасте!

 

А щокасте дитинча

готувало калача.

– Буде мамі на обід,

лиш піску додам, як слід.

 

Дитинча щокасте,

ще й бурундучасте!

 

 

НА ЗУБ

 

Пізнає Стефуся світ,

як сніданок чи обід.

 

Книжку, іграшку, листок,

кицю, Лізин чобіток,

ополоник, зерня маку,

дідусевого собаку,

татів ремінь, з вікон рами,

дисертацію у мами,

табуретку й просто луб –

все попробує на зуб.

 

 

ХВОСТИКИ

 

Хвостик хвостику привітно

трі-по-тів,

а від нього інший хвостик

дрі-бо-тів,

 

а Лізятко їх докупи

гре-бін-цем,

у кісочку посплітало –

та й усе!

 

 

ПЕРШІ КРОКИ

 

Є у Стефи топи-топи,

в них Стефуся топа, топа,

лиш сестричку за дві ручки

хап!

 

Ця земля така твердюча,

як по ній топ-топати?

Відпущу сестрички руці –

упаду на попу.

 

От я виросту ще трішки,

попід стіл піду я пішки,

і котище

за хвостище

хап!

 

Принесу сестричці кицю,

будем разом гладити.

Лиш навчи мене сестричко,

як іти й не падати.

 

 

ОТ!

 

Ходить доня по городу,

як… оса по бутерброду!

 

Обережно, обере…

ягідки усі збере.

 

Не в горнятко – тільки в рот.

От!

 

 

ПРИГОДА

 

Киця Аліса

на дуба залізла.

Дуб: прусь!

Гілка: хрусь!

Киця Дуба ніжно: кусь!

Ще й хвостом по дубі: лусь!

 

…От марми-и-иза!

 

 

АЛІСА І КОМАР

 

Той комар – така потвора!

Так і шаста коло двору.

А як тільки лиш дівчатка

вийдуть з хатки погулятки,

він одразу: кусь!

 

Відганяти вийшов тато,

вийшла мама відганяти,

і одразу дві бабусі:

– Не роби дівчаткам кусі! –

А він далі: кусь!

 

Вийшла квочка, вийшли кури,

вийшов півнище похмурий,

і качки прийшли, і гуси:

– Не роби дівчаткам кусі! –

А він знову: кусь!

 

Тут прокинулась Аліса

(киця спала на печі),

позіхнула, з печі злізла

і прибігла на плачі:

– Хто тут діток ображає?

Хапну! Дряпну!! Покусаю!!! –

Комарисько тільки шасть –

і минулася напасть.

 

 

СКОРОМОВКА

 

Їх покликали

на Паликопи,

а вони по конях

на Пантелеймона![1]

 

 

ОСЛИК І ОСЛІНЧИК

 

Всівся ослик на ослін,

незгинаючиколін.

Зліва хвостик, справа кінчик…

Де тут ослик, де ослінчик?

 

 

УЧНІВ НЕ ЇДЯТЬ

 

Вивчив Павук

основи наук,

і вечорами Муха

його уважно слуха.

 

– Я, – каже, – Павуче,

тепер твій учень.

Став “двійку” чи “п’ять”,

Та учнів не їдять.

 

 

ЗНАННЯ

 

Нуль помножити на нуль,

накрутити десять дуль,

і додати два хвости,

і в комору занести,

 

а тоді додати знову

хоч єдине тепле слово,

помішати, посолити

і підручником накрити…

 

…Але зранку все так само –

зранку доню знову мама

з пункту “Д” до пункту “Ш”

всю дорогу утіша.

 

 

 

НАКРИВСЯ

 

За лісом синій дощ стелився.

Ліс накривався – і накрився.

 

 

ДОДОМУ

 

Качка качуру:

– Не розкачуйся!

 

Від річки доріжки –

півсвіту пішки.

 

Вернем за́темна –

ото й зна́тимеш!

 

 

ВЕЧІРНІЙ ЧАЙ

 

На буфеті у пакеті

проживає чай.

Він до півнів аж до третіх

булька, як ручай.

 

І лепече, і лопоче,

заваритись дуже хоче,

і пахтить, як мед.

А як півень відспіває,

чай ображено зітхає

і верта в пакет.

 

…А на ранок він лукаво

на усіх бурчав:

– Пийте каву, пийте каву,

я вечірній чай!

 

 

ЗОРІ Й МІСЯЦЬ

 

Усі сови

попросиналися,

із небесних зворів

очима світяться,

 

лиш одна сова

зо звору висовилася,

над сонним ставом

пір’я чистить.

 

 

КОЛИСКОВА

 

Ой ходила лебедиха,

та й у лузі, лу

пригорнула тихо-тихо

крильцем ковилу.

 

Ой ходила лебедиха,

та й у лісі, лі

притулилась тихо-тихо

крильцем до землі.

 

Полетіла лебедиха

понад озером,

напувала сині очі

синім про́зором.

 

Золотила сиву душу

сонцем росяним,

жовтим колосом, дитинко,

синім про́зором.

 

Тихо-тихо лебедиха

в небі танула

над Вкраїною, дитинко,

над коханою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Іван Андрусяк

8-050-444-65-29

dyskurs@ukr.net