За честь Венери
(Джон Гордон Байрон. Твори. Переклад з англійської Валерії Богуславської. – К.: Дух і Літера, 2004)
З’яву в поважному столичному видавництві “Дух і Літера” 370-сторінкового тому “Творів” Джорджа Ґордона Байрона (таки Ґордона, а не Гордона – бо ж в ориґіналі
Gordon) можна було би вважати подією знаменною. Адже маємо тут під однією обкладинкою і “Паломництво Чайлд Ґарольда”, і “Мазепу”, і “Каїна”, і “Шильйонського в’язня” (а не “Шільйонського…” – існують же, все-таки, якісь мовні правила!), і кілька десятків поезій. Мало того – маємо новий український переклад більшості текстів, а низка поезій узагалі інтерпретована українською вперше. Здається, подарунок для любителів поезії неабиякий, але при ближчому знайомстві до нього зринає низка запитань.Найперше хочеться відзначити, що перекладачка Валерія Богуславська зважилася на справді титанічну працю, проявивши при цьому максимум витримки, скрупульозності й наполегливості. Одначе мова йде про класика світового письменства, чиї твори перекладають в Україні віддавна. Тож закономірно виникає бажання порівняти, наскільки пані Богуславській вдалося подужати неминучі складнощі інтерпретування класичного тексту й сказати нове слово в українській “байроніані”.
Для прикладу скористаємося текстом поезії “
Written After Swimming from Sestos to Abydos” – “Нотатки після плавання від Сестоса до Абідоса”.Отож, ориґінал невеличкого (задля економії площі) фраґмента – перших двох строф вірша:
If, in the month of dark December,
Leander, who was nightly wont
(What maid will not the tale remember?)
To cross thy stream, broad Hellespont!
If, when the wintry tempest roared,
He sped to Hero, nothing loath,
And thus of old thy current poured,
Fair Venus! how I pity both!
Тепер – ці ж строфи в перекладі авторитетного Дмитра Паламарчука (у нього текст зветься “Перепливши із Сестоса в Абідос”):
Якщо Леандр і справді вплав
(Цей міф затямили дівчата)
Твій, Гелеспонте, вир долав,
Аби кохану зустрічати;
Якщо вночі зимою плив
Він морем до своєї Геро, –
Хай вал валив і ливень лив, –
Як жаль обох мені, Венеро!
І, нарешті, переклад Валерії Богуславської:
Чому б в імлисті дні грудневі
Леандрові нічних балад
(Слухачки цих історії, де ви?)
Шир Шелеспонту не здолать?
Чому б в ревінні бур зимових
Не йти в Герої із забрьох?
На честь Венери стати знову
На путь звитяг? Шкода обох!
Бачимо насамперед старання шановної перекладачки триматися якомога ближче до ориґіналу – витримування віршованого розміру, принципу римування, “грудень” (“
desember”) у першому рядку, який “випав” у Паламарчука і т.д. Формально їй це справді вдається, – за винятком тих ситуацій, де вона елементарно помиляється з трактуванням ориґінального тексту і тому змушена домислювати. Так замість Геро (Hero), – коханої Леандра, до якої він власне й плив через Гелеспонт, – зринає навіть не герой (hero), а чомусь герої (heroes!); а вже через це “nothing loath” (“без будь-якої неохоти”) незбагненним чином трансформується відтак у невідомих “забрьох”, які Байрону в цьому контексті й не снилися. Цікаво, що в примітці до тексту називається таки Геро, – невже перекладачка цього не бачила?Втім, окремі неточності в трактуванні ориґіналу – ще не найбільший клопіт перекладу Валерії Богуславської. Незважаючи на “випадання грудня”, “переставляння місцями” жіночої й чоловічої рим та “довільну” ритмомелодику, текст Паламарчука живий, органічний, зрозумілий і, нарешті, красивий – поетичний. У текст же Богуславської доводиться “продиратися” крізь “Леандра нічних балад”, а відтак навіть “стати” (добре, що бодай не “наступити”) “на честь Венери”.
Це лише єдиний приклад, вибраний довільно, але він характерний для всієї книжки, – запрошую бажаючих переконатися в цьому самим, продовжуючи зіставлення (дуже, до речі, цікава й корисна процедура для справжнього любителя поезії).
Віддамо належне пані Богуславській – вона дійсно зробила колосальну справу, і зробила її (це відчувається) з величезною любов’ю до поезії Байрона. Одначе для того, аби на повну силу перекладати класиків, треба, очевидно, й самому бути віртуозним поетом, – а це, на жаль, єдина річ, якої шановна перекладачка в цій книжці не зуміла продемонструвати. Втім, далеко ще не все втрачено: ці переклади залюбки можна (і треба) “шліфувати”, аби вони справді засяяли відбитком світла ориґіналу.
А видавництву “Дух і Літера” хотілося б побажати все таки не довіряти авторам редаґування й коректу. Адже всім давно відомо, що свого тексту автор (у нашому випадку, звісно ж, перекладач) не “бачить”, і дрібних помилок та описок при цьому пропускається надто багато.
Іван Андрусяк