”т≥м, щодо мене, то це зовс≥м не дивно. ћало що можна вифантазувати Уна порожньому м≥сц≥Ф. јле вражаЇ те, наск≥льки близькими за тональн≥стю бувають мимов≥льн≥ згадки людей, котр≥ таки справд≥ знали ћиколу ѕлатоновича особисто. ќсь коротенький спогад академ≥ка ≤вана ƒзюби: УЕ олись давно, чи не на початку 60-х, ми з ≤ваном ƒрачем п≥дн≥малис¤ в≥д ’рещатика до јрхеолог≥чного музею вулицею, ¤ка тепер зветьс¤ вулицею Ѕогдана ’мельницького, а тод≥ звалас¤, ¤к ≥ належало, вулицею Ћен≥на. ѕо другий б≥к униз спускавс¤ ћикола ѕлатонович Ѕажан. … ≤ван ƒрач вигукнув ≥з захватом (≥, ¤к мен≥ здавалос¤, з де¤кою заздр≥стю): Уѕодивис¤, ¤к в≥н гордо ≥ владно топче землю!Ф “ак, Ѕажан не йшов Ц в≥н гордо ≥ владно топтав землю! јле чи не так само гордо ≥ владно в≥н топтав матер≥ю житт¤, матер≥ю слова, свою долю? ’тознаЕФ

ƒруга зб≥рка його поез≥й, що побачила св≥т у 1927 роц≥, називалас¤ страшенно влучно Ц У–≥зьблена т≥ньФ. ÷¤ ген≥ально моторошна метафора, здаЇтьс¤, пересл≥дувала поета все житт¤. якщо инш≥ його Уколеіи по канонуФ так чи йнакше постали ¤к митц≥ на хвил≥ украњнськоњ нац≥ональноњ революц≥њ, то про Ѕажана цього не скажеш у принцип≥. ¬иходець ≥з камТ¤нецькоњ Їврейськоњ родини, в≥н був ¤к м≥н≥мум замолодий дл¤ безпосередньоњ участи в бурхливих под≥¤х другоњ половини 1910-х рок≥в. ¬иховувавс¤ в≥н уже не на революц≥њ, а на њњ зат¤жному знищуванн≥, котре з ≥сторичноњ л≥тератури в≥доме п≥д назвою Учервоний терорФ. (÷е ж лише вдуматис¤: ще ¤кихось пТ¤тнадц¤ть рок≥в тому словосполученн¤ Учервоний терорФ подавалос¤ нашим школ¤рам ≥ студентам у виключено позитивних конотац≥¤х!) —ов≥цьк≥ ≥деолоіеми, з под≥бними жах≥тт¤ми включно, були дл¤ нього вже орган≥чними Ц йому не доводилось, ¤к тим же “ичин≥, –ильському чи —осюр≥, ламатис¤ через кол≥но дл¤ њх нехай нав≥ть поз≥рного сприйн¤тт¤. —казано ж: представник принципово иншого покол≥нн¤, з плоти й крови рад¤нський поет, ¤кий починав, ¤к ≥ належало справжньому тогочасному рад¤нському поетови, з футуризму. “ам був власний УканонФ, власна Утр≥йц¤Ф Ц ћихайль —еменко, •ео Ўкуруп≥й, ћ≥ко (саме так Ц ћ≥ко) Ѕажан. ≤ п≥д ту пору Ц лишень у¤в≥ть соб≥! Ц писалос¤ таке:

ѕогодьтес¤, нин≥ мало хто вп≥знаЇ, що ц≥ р¤дки з поез≥њ У÷иркФ, датованоњ 1924-им роком, належать Ѕажану. –адше скажуть, що ∆адану, Ц попри те, що воно в принцип≥ розб≥гаЇтьс¤ з≥ звичною стил≥стикою обидвох, спрацюЇ Уримована близьк≥стьФ пр≥звищ.

јле Ц про Ур≥зьблену т≥ньФЕ ¬≥дтак ≥нтелектуал≥ст бере гору над Уаваніардистичною шантрапоюФ Ц ≥ Ѕажан виступаЇ УперекинчикомФ до ¬јѕЋ≤“≈, до ћиколи ’вильового, хоча стосунк≥в ≥з —еменком все одно не пориваЇ. ÷≥каво, що саме —еменко прилучаЇ Ѕажана до к≥но, ≥ той ¤кийсь час нав≥ть редаіуЇ журнал У ≥ноФ. ƒо театру прилучаЇ його сам Ћесь  урбас, Ц узагал≥ ж, вважаЇтьс¤, що саме  урбас Ѕажана й Ув≥дкривФ, про що сам поет з неаби¤кою любовТю писав у тривалий час заборонен≥й поем≥ УƒебораФ. ’то прилучив його до арх≥тектури, нев≥домо, але цикл УЅуд≥вл≥Ф дос≥ залишаЇтьс¤ неперевершеним зразком синтезу цих двох мистецтв, принаймн≥ в украњнськ≥й поез≥њ. “ак само нев≥домо, зв≥дки в молодого тод≥ поета наст≥льки глибоке й орган≥чне сприйн¤тт¤ високоњ культури украњнського бароко з њњ пишн≥стю форм ≥ неймов≥рним багатством мови, Ц але ц¤ любов залишилас¤ з Ѕажаном на все житт¤. ¬же тод≥ в його поез≥њ зринаЇ й тонке в≥дчутт¤ музики, з ¤кого аж в останн≥ роки народ¤тьс¤ неперевершен≥ УЌ≥чн≥ концертиФ.

јле реал≥њ житт¤ жорсток≥: наприк≥нц≥ двадц¤тих Ц наприпочатку тридц¤тих поступово ви¤вл¤Їтьс¤, що вс¤ ц¤ Укультуролог≥¤Ф в принцип≥ н≥кому не потр≥бна, мало того Ц вкрай небезпечна. ѕоеми У—л≥пц≥Ф й У•етто в ”ман≥Ф так ≥ залишатьс¤ у спецхранах. “реба Уперебудовуватис¤Ф, ставати Уна рейки добиФ, щоб елементарно вижити. ≤ тод≥ ген≥ально вловлена у 1927-ому метафора Ур≥зьблена т≥ньФ матер≥ал≥зуЇтьс¤: зникаЇ неповторна Ѕажанова соковит≥сть мови, прим≥тивн≥шаЇ стиль, виключно УправильноюФ стаЇ тематика текст≥в. јле все одно, читаючи тогочасн≥ тексти Ѕажана й инших поет≥в його канону, не можеш не пом≥тити, наск≥льки в≥н виг≥дно вир≥зн¤Їтьс¤ на њхньому фон≥, наск≥льки в≥н не просто старанно й страшно, але талановито заримовуЇ своЇ в≥рноп≥дданство. ƒосить сказати, що його од≥озний ≥деолоі≥чно панег≥рик Убатьков≥ —тал≥нуФ УЋюдина стоњть в зореносн≥м  ремл≥Ф Ц аж н≥¤к не Ув≥дпискаФ, це довершений поетичний текст, справжн≥й шедевр свого жанру. ѕереважноњ б≥льшости Ѕажанових текст≥в, писаних у 1930-50-≥ роки, в природ≥ л≥тератури не ≥снуЇ, ¤к ≥ тогочасних текст≥в “ичини, –ильського чи —осюри, Ц але справжн¤ трагед≥¤ пол¤гаЇ в тому, що в Ѕажана це були з точки зору поетики таки геть незлецьк≥ тексти. ќтака от Ур≥зьблена т≥ньФ!

ћоже, саме через це дос≥ ¤ зустр≥чав дуже небагатьох людей, котр≥ б любили поез≥ю ћиколи Ѕажана. ј може тому, що Ѕажана ¤к людину чимало його р≥знопокол≥ннЇвих сучасник≥в (не мен≥ судити, п≥дставово чи н≥) недолюблювали.

“ак, Ѕажан ¤к поет понаписував чимало моторошного й од≥озного. јле наст≥льки вагомо УбрилистогоФ, потужно мускулистого, т¤жко чолов≥чого письма в украњнськ≥й поез≥њ не знайти б≥льше н≥ в кого. ÷е колосальне в≥дчутт¤ патетичноњ музики мови страшенно сучасне: густа метафорика в≥с≥мдес¤тник≥в ≥ характерн≥ дл¤ девТ¤тдес¤тник≥в пол≥фон≥чн≥ УзсувиФ семантики, здаЇтьс¤, орган≥чно виростають саме з нењ. ј от епохальноњ еп≥чности нам ≥ дос≥ страшенно бракуЇ, Ц хоча й вона вже потроху починаЇ прочитуватис¤, нараз≥ в У ињвськ≥й пов≥ст≥Ф та низц≥ инших поем ¬асил¤ √ерасимТюка. «акладений Ѕажаном ¤к Уабсолютним паном формиФ фундамент стоњть м≥цно, Ц на в≥дм≥ну в≥д мурованоњ ним же химерноњ ≥деолоі≥чноњ споруди, що задумувалас¤ ¤к ¤зичницький храм-мавзолей, а нин≥ перетворилас¤ на порослий буд¤ками й кропивою каркас недоламаного заводського цеху.

„и можна сьогодн≥ любити Ѕажана? Ќе з≥ шк≥льноњ принуки, не з авторитету л≥тературного канону, а насправжки Ц щиро, ≥стинно? ясна р≥ч, так! ѕо-моЇму, давно визр≥ла потреба перечитати його наново ≥, зв≥сно ж, перевидати. јдже коли в нас востаннЇ нормально видавали Ѕажана, дл¤ мене залишаЇтьс¤ великою таЇмницею. ћожливо, що ≥ще в 1920-≥! ј красивий том Уѕол≥т кр≥зь бурюФ, що зТ¤вивс¤ у 2002-ому в сер≥њ УЅ≥бл≥отека Ўевченк≥вського ком≥тетуФ, нараз≥ не рахуЇтьс¤. ѕопри те, що тексти тут д≥бран≥ авторитетним ћиколою —улимою з неаби¤ким смаком, та зТ¤вилас¤ книжка на так зване Удержзамовленн¤Ф, а це в нас автоматично означаЇ, що до читача вона не потрапила Ц так≥, прости √осподи, реал≥њ сучасноњ Удержкнигвидавпол≥тикиФ.

јле ну њњ до б≥са, ту пол≥тику! Ќумо нарешт≥ просто нормально видаймо Ѕажана, нумо нарешт≥ просто його перечитаЇмо! ѕосмакуЇмо:

÷е ≥з УЌоч≥ на ≤вана  упала. ѕрослухавши симфон≥ю Ћ. √рабовськогоФ (в≥дтак, ≤вась у текст≥, ¤сна р≥ч, Ц  упала, символ, а не особа). ÷е з УЌ≥чних концерт≥вФ, останнього шедевру ћиколи Ѕажана. јле р≥ч у т≥м, що под≥бноњ УсмакотиФ у нього днем ≥з вогнем шукати не треба, вона стор≥нками його текст≥в розсипана напрочуд щедро.