”ƒ  82.161.2 У19Ф.02 (091)

Ћ№¬≤¬ Ц 2001

ƒисертац≥Їю Ї рукопис.

–обота виконана на кафедр≥ украњнськоњ л≥тератури ≥мен≥ академ≥ка ћихайла ¬озн¤ка Ћьв≥вського нац≥онального ун≥верситету ≥мен≥ ≤вана ‘ранка ћ≥н≥стерства осв≥ти ≥ науки ”крањни.

Ќауковий кер≥вник: доктор ф≥лолог≥чних наук, професор

Ћьв≥вський нац≥ональний ун≥верситет ≥мен≥ ≤вана ‘ранка,

зав≥дувач кафедри украњнськоњ л≥тератури

≥мен≥ академ≥ка ћихайла ¬озн¤ка

ќф≥ц≥йн≥ опоненти: доктор ф≥лолог≥чних наук

≤нститут л≥тератури ≥мен≥ “.√.Ўевченка

ЌјЌ ”крањни,

пров≥дний науковий сп≥вроб≥тник

кандидат ф≥лолог≥чних наук

ћ≥жнародний благод≥йний фонд У—молоскипФ,

директор

ѕров≥дна установа: ќдеський нац≥ональний ун≥верситет ≥мен≥ ≤лл≥ ћечн≥кова

ћ≥н≥стерства осв≥ти ≥ науки ”крањни, кафедра теор≥њ л≥тератури

«ахист в≥дбудетьс¤ У23Ф лютого 2001 року о 10 годин≥ на зас≥данн≥ спец≥ал≥зованоњ вченоњ ради  . 35.051.13 з ф≥лолог≥чних наук при Ћьв≥вському нац≥ональному ун≥верситет≥ ≥мен≥ ≤вана ‘ранка за адресою: 79000, м. Ћьв≥в, вул. ”н≥верситетська, 1.

« дисертац≥Їю можна ознайомитис¤ в Ќауков≥й б≥бл≥отец≥ Ћьв≥вського нац≥онального ун≥верситету ≥мен≥ ≤вана ‘ранка (м. Ћьв≥в, вул. ƒрагоманова, 5).

¬чений секретар

спец≥ал≥зованоњ вченоњ ради ≤вашк≥в ¬.ћ.

јктуальн≥сть теми досл≥дженн¤. Ќа сьогодн≥ украњнське л≥тературо-знавство не маЇ жодноњ повноформатноњ розв≥дки про постмодерн≥зм. ќсновною перепоною його вивченню вважаЇтьс¤ незавершен≥сть самого феномена. «Т¤суванн¤ сутност≥ л≥тературних напр¤м≥в, метод≥в, стильових теч≥й завжди було важливою проблемою теор≥њ л≥тератури. —кладний ≥ тривалий процес осмисленн¤ певного напр¤му маЇ р≥зн≥ етапи, з ¤ких першопочатковий належить до найб≥льш скомпл≥кованих, бо р≥вноб≥жний з≥ становленн¤м досл≥джуваного ¤вища. ќсобливост≥ постмодерн≥зму повТ¤зують насамперед з ≥нтелектуальною напругою к≥нц¤ тис¤чол≥тт¤ Ц не ст≥льки календарним п≥дсумком, ¤к узагальненн¤м Ївропейськоњ культури, що д≥йшла свого зросту ≥ сили, та не позбулась найдрастичн≥ших своњх проблем. ¬≥дл≥к постмодерност≥ п≥шов приблизно з к≥нц¤ 1960-х рок≥в, з американськоњ контркультури, всеохопних ≥ загальнодоступних мас-мед≥а (de profundis) та французького постструктурал≥зму (excelsior). —першу преф≥кс пост- досл≥дники прикладали лише до митц≥в останнього на тод≥ двадц¤тил≥тт¤ (1950-1960) Ц порушник≥в Ур≥вновагиФ модерн≥зму, Ц але щоразу наполеглив≥ше проштовхували сам терм≥н до початку стол≥тт¤.

ѕитанн¤ про сенс ≥ призначенн¤ постмодерн≥зму в ”крањн≥ породило зат¤жну дискус≥ю, ¤ку дотепно п≥дсумував один з њњ ≥н≥ц≥атор≥в Ц ёр≥й јндрухович: УЌастав той час, коли постмодерн≥зму в нас не критикуЇ т≥льки л≥нивий або мертвийФ.  омплекс проблем, що постають перед досл≥дником цього ¤вища в украњнському випадку, конкретизувала —олом≥¤ ѕавличко: У” л≥тератур≥ модерн≥зац≥¤ маЇ своњ аспекти. ¬она передбачаЇ чесн≥ в≥дпов≥д≥ на численн≥ запитанн¤: якою мовою ми говоримо про л≥тературу, традиц≥ю, загалом про себе? „и може ≥снувати нав≥ть саме пон¤тт¤ забороненоњ або незручноњ теми? « кого складаЇтьс¤ канон наших класик≥в? як≥ сили нуртують на л≥тературному марі≥нес≥? Ф. ¬≥дпов≥даючи цьому запитов≥, дисертац≥¤ прид≥л¤Ї досить уваги г≥потезам, котр≥ зТ¤совують, ¤к ≥ чому постмодерн≥зм набираЇ чинност≥ в новочасн≥й украњнськ≥й культур≥.

ќбТЇктом досл≥дженн¤ став зр≥з л≥тературознавчих ≥ (ширше) культуролог≥чних публ≥кац≥й про зародженн¤, зм≥ну парадигми ≥ парадокси перечитуванн¤ сучасноњ украњнськоњ л≥тератури, що може бути витлумачена кр≥зь Упостмодерн≥ окул¤риФ. ÷≥ публ≥кац≥њ повТ¤зан≥ з ≥менами ёр≥¤ јндруховича, ≤здрика (ёр≥¤ ƒерибаса), ќксани «абужко, ћиколи –¤бчука, “амари √ундоровоњ, ћарка ѕавлишина,  ост¤ ћоскальц¤, “араса  ознарського, ќлександра  ривенка, ¬олодимира ѕавл≥ва, ≤вана јндрус¤ка, “араса ƒевдюка, √алини ѕетросан¤к, Ћюбомира —тринаглюка, јндр≥¤ ћалащука, —ерг≥¤ ∆адана, –омана —киби, ¬асил¤  ожел¤нка, Ѕогдана ∆олдака, ¬олодимира ƒ≥брови. ¬и¤влено досить потужний масив причетного до феномена постмодерн≥зму художнього письменства, а також паперових та електронних видавничих проект≥в типу часопису в≥з≥й, антолог≥й чи паст≥ш-енциклопед≥й.

јвторка дисертац≥њ прагне зор≥Їнтувати фах≥вц≥в у феноменолог≥њ постмодерн≥зму, його нац≥ональноњ специф≥ки та стил≥стичного призначенн¤ в ”крањн≥.

ћетодолог≥чна основа дисертац≥њ зумовлена пошуком наукових п≥дход≥в, сп≥вм≥рних з обТЇктом досл≥дженн¤. ” першому Ц теоретичному Ц розд≥л≥ автор дисертац≥њ спираЇтьс¤ на школу французького постструктурал≥зму, сп≥втворцем ¤коњ став ∆ан-‘рансуа Ћ≥отар, ¤ка залучила в себе ≥ спадок рос≥йського формал≥зму та празького структурал≥зму. ћ≥шель ‘уко, –олан Ѕарт, ёл≥¤  р≥стева, ∆ак ƒерида своЇю активною критикою феноменолог≥чного та формал≥стичного п≥дход≥в спричинилис¤ до розвитку м≥ждисципл≥нарноњ методолог≥њ, в≥домоњ п≥д назвою деконструкц≥¤, що походить з уваги до репресованих, УвториннихФ дискурс≥в ≥ захитуЇ основи логоцентричноњ традиц≥њ УчистогоФ розуму. ƒеконструкц≥¤ маЇ два визначальн≥ ходи: по-перше, перекидаЇ загальноприйн¤тну ≥Їрарх≥ю з н≥г на голову, довод¤чи, ¤к текст суперечить сам соб≥; по-друге, спростовуЇ саму вертикаль ≥ узагальнюЇ пон¤тт¤. ∆одний текст не можна визначити поза контекстом, але жодний контекст не даЇ повного проникненн¤ в текст. ”крањнська ф≥лолог≥¤ поступово засвоювала методолог≥ю деконструкц≥њ з початку 1990-х рок≥в заходами таких учених, ¤к √ригор≥й √рабович, “амара √ундорова, ћарко ѕавлишин, —олом≥¤ ѕавличко, Ѕогдан –убчак, ќксана «абужко, ƒмитро «атонський, ќксана ѕахльовська, ¬≥ра јгеЇва, “арас  ознарський, на роботи ¤ких докладно покликаЇтьс¤ автор цього дисертац≥йного досл≥дженн¤.

ƒругий розд≥л свою методолог≥чну основу завд¤чуЇ практиц≥ анал≥зу художн≥х текст≥в У™льськоњ школиФ, де обдарован≥ учн≥ та посл≥довники ƒерида (ѕол де ћан, ƒжон √ил≥с ћ≥лер, ƒжордж √артман ≥ √еролд Ѕлум) визначали русло л≥тературноњ критики 1980-х рок≥в. —аме Їльськ≥ теоретики деконструкц≥њ запропонували той пон¤т≥йний корпус, на ¤кий оперлис¤ практично вс≥ ≥нш≥ њњ верс≥њ. ƒл¤ дос¤гненн¤ пром≥жних завдань у дисертац≥њ вжито також елементи б≥обл≥ограф≥чного, культурно-≥сторичного та пор≥вн¤льного л≥тературознавства.

—труктура роботи. –обота маЇ вступ, основну частину, висновки та список використаноњ л≥тератури (290 позиц≥й). ƒо основноњ частини належать два розд≥ли, кожен з ¤ких складаЇтьс¤ з окремих п≥дрозд≥л≥в. ¬иклад роботи займаЇ 177 стор≥нок (з них 152 Ц основного тексту).

ѕерший розд≥л Ц У√≥потези критикиФ Ц зТ¤совуЇ витоки смислоутворенн¤ нашого часу ≥ трансгрес≥ю границь постмодерн≥зму: сп≥в≥снуванн¤ розмањтих стил≥в, п≥дход≥в, стратег≥й, розмиванн¤ меж культури високоњ ≥ низькоњ, метропол≥тальноњ ≥ перифер≥йноњ. јвторка в м≥ру обс¤гу роботи систематизувала ≥ витлумачила кризову фазу культурноњ самосв≥домост≥ та ключов≥ проблеми, ¤к≥ њњ зумовили: Уƒозр≥ла культура, що вийшла з≥ стад≥њ Ущасливого дитинстваФ, не може не судити й не засуджувати себе: њњ Ухистк≥стьФ ≥ Услабк≥стьФ Ц ознака притомноњ силиФ. ≥

≈кранне мисленн¤ все дал≥ в≥дсуваЇ людину в≥д бепосередньоњ непок≥рноњ д≥йсност≥. «никаЇ заслона м≥ж ≥люз≥Їю, що т≥шить око, ≥ реальн≥стю, що ранить його. јле л≥тература так чи ≥нак належить навколишньому ≥деолог≥чному середовищу ≥ в≥длунюЇ те мовомисленн¤ (етичне, пол≥тичне, технолог≥чне), часткою ¤кого вона ще недавно була. Ќоваторство цензури пер≥оду —–—– ¤к форми сусп≥льного стримуванн¤ креативного потенц≥алу добре видно у сп≥вставленн≥ двох њњ напр¤мк≥в: боротьби з особист≥стю ≥ боротьби з текстом. ” 1930-х роках рад¤нський режим нищив людину-автора ¤к Употенц≥йну книжкуФ. ѕ≥сл¤ хрущовськоњ в≥длиги цензура ≥м≥тувала громадський тиск там, де громадськоњ думки не було та й не см≥ло бути, а книги ¤к речов≥ докази ховала у спецфонди. ѕропозиц≥¤ породила опозиц≥ю, стисло сформульовану в Ћ≥ни  остенко: УЎукайте цензора в соб≥Ф. ѕисьменник ¤к особист≥сть ≥снував у про¤вах л≥тературноњ шизофрен≥њ, розпадаючись на письм≥ на УяФ цензора ≥ УяФ автора. “аке розумове й моральне змаганн¤ ≥з дв≥йником Ц ось т≥ прописи, ¤к≥ зм≥нилис¤ впродовж останнього дес¤тил≥тт¤.

б) ”мови постмодерн≥зму. —учасне мистецтво заклопотане суто постмодерною ≥деЇю рекорду, повТ¤заного радше з наполеглив≥стю ≥ зусилл¤м, ан≥ж з талантом. як найвищий показник це може бути рекорд тиражу: бестселер; зм≥сту: ≥рон≥чне досл≥дженн¤ табуйованих тем, розпов≥дь альтернативноњ ≥стор≥њ; присв¤ти: л≥терам украњнськоњ абетки. Ќовий метажанр в украњнськ≥й л≥тератур≥ 1990-х Ц антолог≥њ Ц теж прочитуЇмо ¤к виб≥р рекордних текст≥в та автор≥в, де кожний рекорд можна подолати, ≥накше це була б репресивна норма.

 ритик-деконструктив≥ст спростовуЇ риторичн≥сть л≥тературноњ УнЇтлЇнк≥Ф, спр¤мовану на читача. ÷ей момент сам даЇтьс¤ взнаки: коли зм≥нюЇтьс¤ епоха, тод≥ текст н≥би випадаЇ з власноњ ≥нтертекстовост≥ ≥ сп≥вв≥дношенн¤ з д≥йсн≥стю. «апит до тексту стаЇ ≥ншим, читач ≥накше вчитуЇтьс¤ в нього й ≥накше п≥дл¤гаЇ авторитету письма. Уякщо хочемо зрозум≥ти ≥дею, що њњ покликаний виразити знак, його треба з≥нтерпретувати, тому що знак Ц не р≥ч, а значенн¤, видобуте з реч≥Ф. “ож у самому акт≥ критичного читанн¤ захована апор≥¤: текст, що його вичитуЇ читач, завжди маЇ похибку щодо того, ¤кий писав письменник.

в)  онцепти ≥ критики. ” 1980-х роках терм≥н Упостмодерн≥змФ набрав ширшого значенн¤, а нурт дискус≥њ пересунувс¤ у пот≥к загальнокультурноњ рефлекс≥њ над зм≥нами у сусп≥льств≥ й цив≥л≥зац≥њ. јвтором, що витлумачив постмодерн≥зм у цьому повн≥шому значенн≥ (1979), був ∆.-‘.Ћ≥отар. ” досл≥дженн≥ ситуац≥њ Усучасност≥Ф в≥н захитав просв≥тницьку модель нарощуванн¤ ≥ зм≥ни пр≥оритет≥в Ц Удискурс леі≥тимац≥њФ, анал≥зуючи роль викладу у науковому пошуку та п≥знанн≥. Уƒо краю спрощуючи, Ц cказав Ћ≥отар, Ц ¤ б визначив постмодерн≥зм ¤к недов≥ру до метанаративуФ. ѕостмодерн≥зм Ц не розрив з модерн≥змом, а зм≥на стосунку до нього, критичне переосмисленн¤ модерн≥стичних м≥ф≥в –озуму, —вободи, ѕоступу. ћодерна творч≥сть вимагаЇ пор¤дку, тотожност≥, визначеност≥. ѕостмодерна Ц п≥дважуЇ усталений пор¤док речей, демаскуЇ його, не запроваджуючи натом≥сть нового, Ц ц¤ творч≥сть живитьс¤ хаосом. ћусимо розр≥зн¤ти постмодерн≥зм ¤к художню практику ≥ постмодерн≥зм ¤к теоретичне в≥дображенн¤, ¤к У≥змФ, Ц хоч обидва розвинулис¤ в активн≥й взаЇмод≥њ. ћитець сучасност≥ Ц це Уподв≥йний агентФ без ч≥ткого топосу. ” масов≥й л≥тератур≥ в≥н даЇ ел≥тарну п≥дшивку, а у Увисок≥йФ Ц не гребуЇ низовими прийомами ≥ тим самим помТ¤кшуЇ опозиц≥ю в≥дкритого/герметичного тексту.

1.2. —инхрон≥зац≥¤ з сучасн≥стю. ѕарадигма критичного судженн¤ про л≥тературу ≥ практика анал≥зу художнього тексту зазнаЇ кардинальних зм≥н. ¬т≥люючи суть такоњ видозм≥ни, деконструктив≥зм (¤к л≥тературознавча школа) набув значенн¤ нового способу мисленн¤ у нов≥й стад≥њ Ївропейськоњ цив≥л≥зац≥њ, окресленоњ ¤к час постмодерну.

б) ƒинам≥ка засвоЇнн¤. јж 1990-т≥ роки показали в≥дчуженн¤ в≥д соцреал≥зму, а разом з тим ≥ в≥д позитив≥стського розумуванн¤ в наш≥й культур≥. ƒинастичний пор¤док зм≥ни стил≥в, запропонований ƒмитром „ижевським, в ≥стот≥ своњй був замкненим. ѕостмодерне л≥тературознавство тим ≥ в≥дм≥нне в≥д модерн≥стськоњ концепц≥њ „ижевського, що зважаЇ не так на дом≥нанту, ¤к на марі≥неси: адже стил≥ не зникають, вони заникають, ут≥кають на береги л≥тературного процесу, аби колись знову вийти на саму бистрину. ѕ≥дстави вважати украњнський постмодерн≥зм ориг≥налом, а не коп≥Їю значно б≥льш≥, н≥ж то видавалос¤ першим його критикам, бо не ≥снуЇ н≥¤кого вз≥рцевого проекту самоњ ситуац≥њ постмодерност≥. ” нашому випадку ц¤ ситуац≥¤ зб≥глас¤ з≥ спробами культурноњ ≥дентиф≥кац≥њ незалежноњ ”крањни, спробами, що мали на мет≥ перекричати монолог тотал≥таризму.

«а ймов≥рну точку в≥дл≥ку оц≥Їњ постколон≥альноњ ≥стор≥њ в наш≥й культур≥ ћарко ѕавлишин вз¤в с≥чень 1992 року Ц дату виходу першого кињвського числа журналу У—учасн≥стьФ, заснованого в ћюнхен≥, замешканого в Ќью-…орку.

« цього часу в украњнськ≥й л≥тератур≥ припинилас¤ гегемон≥¤ минулого, ¤ке, колись цьковане ≥ знищуване, не давало спокою сучасност≥ без лапок. ќчевидно, уперше за довг≥ дес¤тил≥тт¤ украњнськ≥ митц≥ здобули шанс зосередитис¤ на тепер≥шност≥. јле в≥с≥мдес¤тники одразу ж скористалис¤ даною нагодою дл¤ буфонади ≥ великих масових д≥йств (У¬ивихФ, У райслер-≥мпер≥алФ,У«аг≥н загону загономФ), а девТ¤ност≥вц≥ з сильною м≥рою скепсису сприйн¤ли ≥ ц≥ зрушенн¤ (згадаймо хоча б УЌову деіенерац≥юФ).

Ћезом ќккама у тканин≥ постмодерного дискурсу в ”крањн≥ стало в≥дчуженн¤ митц≥в в≥д читач≥в. Ќин≥ автор намагаЇтьс¤ показати, що читач у пор≥вн¤нн≥ з ним розумово в≥дстав. ”крањнська Унова хвил¤Ф тривалий час зазнавала зневажливих глуз≥в невтаЇмничених ≥ нестримного захвалюванн¤ адепт≥в т≥ньовоњ л≥тератури. ” нас засвоЇнн¤ культурноњ парадигми постмодерн≥зму та њњ специф≥чний розвиток Ув≥дбуваЇтьс¤ не в≥д малого до великого, не у зрост≥ ≥ зб≥льшенн≥, а в≥д загального до одиничного, через диференц≥ац≥ю первинно суц≥льного пол¤Ф. “реба зважати, що кожен нац≥ональний вар≥ант теоретичного коду завжди маЇ похибку проти свого ≥нтернац≥онального (додамо Ц не≥снуючого) зразка. ”мберто ≈ко з цього приводу стверджуЇ, що Упостмодерн≥зм Ц це просто сучасна назва маньЇризму ¤к мета≥сторичноњ категор≥њФ, чи не тому, що маньЇризм Ц один з найвпливов≥ших мистецьких концепт≥в в ≥тал≥йськ≥й культур≥ ≥ що його т¤ж≥нн¤ по-своЇму п≥дкоригувало ≥тал≥йський вар≥ант постмодерн≥зму.

У ультурн≥ новац≥њ розпросторююютьс¤ колами, проростаючи на ірунт≥ нац≥ональних традиц≥й кожноњ з культурФ. ѕроект Уѕоверненнн¤ дем≥ург≥вФ, виконаний у сп≥вавторств≥ ё.јндруховича з ¬.™шк≥лЇвим, по сут≥ своњй ¤краз таке текстове коло. ќбидва сп≥вавтори стали передмовниками виданн¤, уже з перших стор≥нок перетворивши крапку в заголовку УѕлеромиФ на великий знак питанн¤. ’оча саме ¬олодимир ™шк≥лЇв спричинивс¤ до першого л≥тературознавчого визначенн¤ постмодерного дискурсу в ”крањн≥, метафорично його роботу назвемо вростанн¤м н≥гт¤. ”крањнську л≥тературу, ¤ка з великою долею ≥нерц≥њ ледве виходить з-п≥д впливу рос≥йськоњ, в≥н все ще м≥р¤Ї м≥ркою Устаршого братаФ ≥ найдошкульн≥ше дотикаЇ т≥ тексти, ¤к≥ не мають прототип≥в у сучасному рос≥йськомовному письменств≥. ‘актично, т≥льки минулий 2000 р≥к ознаменовано к≥лькома розгорнутими гуман≥тарними прац¤ми ц≥Їњ тематики, причому ориг≥нально украњнськими. ћаЇмо на уваз≥ досл≥дженн¤ ћиколи –¤бчука, —в≥тлани Ўл≥пченко, ƒмитра «атонського, Ѕориса Ѕ≥гуна та менш вдалу спробу Ќелл≥  орн≥Їнко.

–озд≥л другий Ц —в≥дченн¤ л≥тературного процесу Ц розгл¤даЇ сучасну украњнську л≥тературу в синтез≥ к≥лькох р≥зних св≥тогл¤д≥в ≥ культурних лог≥к, одн≥Їю з ¤ких ви¤вивс¤ постмодерн≥зм.  ритики ≥дењ самозародженн¤ постмодерн≥зму в ”крањн≥ (ќлег ≤льницький, √ригор≥й —ивок≥нь, ≤ван ƒзюба та ≥нш≥) найб≥льш ¤вним доказом навод¤ть його чужор≥дн≥сть у наш≥й культур≥. јле доказ в≥д супротивного не менш правдивий. У“аким, зокрема, постаЇ сучасне в≥дживленн¤ доби бароко: реставрац≥¤ памТ¤ток ц≥Їњ доби, переклад та публ≥кац≥њ текст≥в, оживленн¤ памТ¤т≥ про козаччину. Ѕо ж бароко Ц це поЇднанн¤ високого й попул¤рного, м≥жнародного й м≥сцевого, рел≥г≥йного ≥ св≥тського: бароко Ц жарт≥вливе, ≥рон≥чне, самосв≥доме, грайливе, багатокультурне й толерантнеФ. Ќезаперечними учасниками постмодерного л≥тературного процесу в ”крањн≥ можна вважати два покол≥нн¤ Ц рок≥в 1980-х ≥ 1990-х.

а) ≈стетична рецепц≥¤ (на приклад≥ засвоЇнн¤ “ичини). «акор≥ненн¤ у великому текст≥, тобто Їмн≥сть ≥ зас¤г асоц≥ативних зчеплень, стають з погл¤ду постмодерн≥зму головним м≥рилом г≥дност≥ кожного твору, чи то критичного, чи художнього. ¬ украњнському випадку “ичина Ц це канон. —прийманн¤ “ичининих зб≥рок в≥д перших реценз≥й скидалос¤ на синусоњду: екстреми захопленн¤ зм≥нювали њдк≥ звинуваченн¤ у деградац≥њ та в≥дступництв≥. ѕопри те (чи ¤краз тому), що “ичина Ц визначальна постать ¤к соцреал≥стичного, так ≥ антирад¤нського л≥тературного екв≥валенту, страх запозиченн¤ (¤к страх запозичити не в≥д того), котрому присв¤тив ц≥лу монограф≥ю √.Ѕлум, ви¤вивс¤ впливов≥шим чинником Утрадиц≥й п≥др≥зац≥њФ, ан≥ж ф≥зичн≥ репрес≥њ. ƒаний п≥дрозд≥л досл≥джуЇ сол≥дарн≥сть текст≥в, або ж успадковане триванн¤ корпусу “ичини в п≥зн≥ш≥й украњнськ≥й поез≥њ. ≤детьс¤ про прихований статус ≥ сл≥ди “ичини у контекстових забудовах та ≥нтертекстових сполуках поез≥њ 1950-90-х рок≥в: Ѕарки, ƒрача,  алинц¤, ’олодного, —тр≥хи, ƒевдюка, јндрус¤ка, —тринаглюка. јскеза ви¤вл¤Їтьс¤ ¤к саморозвиток поета-нащадка у заданому вимiрi, з болючим вiдсiканн¤м усього зайвого, бо навiть найоригiнальнiший митець може породити тiльки частину самого себе.

б) «маганн¤ з мовою. ’удожн≥й текст ≥снуЇ у вжитку. «м≥на дискурсу у нашому письменств≥ засв≥дчена зм≥ною ставленн¤ автор≥в, а за тим Ц ≥ читач≥в до категор≥њ норми. “аке переродженн¤ пом≥тно прогресуЇ у поетичн≥й канв≥ л≥тератури, а поез≥¤ у цьому в≥дношенн≥ законом≥рно випереджаЇ ≥нш≥ роди писанн¤м al fresco. Ућова поез≥њ залишаЇ далеко позаду вс¤ку прозуФ. Ќове л≥тературне покол≥нн¤ привабили в н≥й ще не засв≥дчен≥ у наш≥й л≥тератур≥ мутац≥њ. «а спостереженн¤м ≈вгена ћаланюка, Умистц≥ перш≥ в≥дчувають пов≥в новоњ епохи, бо вони Ц в найл≥пших своњх представниках Ц завжди чатують на границ≥ прозр≥нн¤Ф. « початку 1990-х рок≥в в ”крањн≥ достигаЇ ситуац≥¤ Уновоњ котл¤ревщиниФ, коли мова л≥тератури повстаЇ проти л≥тературноњ мови. “ака фаза висв≥тлюЇ прогалини норми та њњ вразлив≥ м≥сц¤, сп≥вм≥рно в≥ддзеркалюючи зм≥ни мистецькоњ св≥домост≥ ≥ горизонти оч≥куваних перетворень майбутньоњ л≥тературноњ мови.

а) ≈сењстика. ћабуть, визначальна плазмопод≥бн≥сть вт¤гнула есењстику в силове поле постмодерн≥зму ≥ надала њй тут уприв≥лейованого положенн¤. Ќа тл≥ попередн≥х канон≥зованих жанрових утворень есе вигл¤даЇ ¤к ¤кась м≥нус-форма. ¬изначальний парадокс есењстичного мисленн¤ в тому, що ≥ндив≥дуальн≥сть, котру треба обірунтувати, знаходить по¤сненн¤ у тому, що треба обірунтувати, Ц у сам≥й соб≥ (¤к ≥ кожен постмодерний феномен вона вт≥люЇтьс¤ в ход≥ самовизначенн¤). јвтотематизм Ц одна з визначальних рис постмодерного роману, де динам≥ка есе часто заступаЇ динам≥ку персонаж≥в. √ероњ б≥льш статичн≥ у постмодерн≥й проз≥, н≥ж певн≥ Удр≥бТ¤зков≥Ф теми, ¤к≥ власне ≥ формують евристичне баченн¤.

≈се прикметне тим, що начебто покладене всередин≥ д≥йсност≥ у становленн≥, куди воно вт¤гуЇ р≥зн≥ форми њњ усв≥домленн¤. —инхронн≥ рефлекс≥њ ќксани «абужко, з≥бран≥ п≥д одн≥Їю обкладинкою У’рон≥к в≥д ‘орт≥нбрасаФ, Ц одна з ц≥кавих спроб викристал≥зувати сенс б≥жучих культурних взаЇмин, переважно на л≥тературному матер≥ал≥. як ≥нтелектуальний портрет доби книга «абужко справдилас¤ саме у критичному дискурс≥ украњнського постмодерн≥зму.

2.3. ѕост≥сторизм та альтернативн≥ ≥стор≥њ. як пишуть ≥ ¤к розум≥ють ≥стор≥ю в постмодерн≥й ситуац≥њ? ≤стотно, що ≥сторична нарац≥¤ сприймаЇтьс¤ зараз ¤к р≥зновид критичного дискурсу, бо њњ пров≥дник (мова) н≥коли не буваЇ нейтральною дзеркальною поверхнею. УЌеприсутн¤ присутн≥стьФ ≥сторика на м≥сц≥ ≥ в час≥ описуваних под≥й повн≥стю завд¤чуЇ тим джерелам, до ¤ких в≥н маЇ доступ. ќц¤ низова, не≥нтелектуальна ≥стор≥¤ не Ї ан≥ безсторонньою, ан≥ такою невинною, ¤к њњ вол≥ли бачити модерн≥ досл≥дники. —аме про це йдетьс¤ у п≥дрозд≥л≥ на матер≥ал≥ ≥сторикопод≥бноњ прози јндрус¤ка,  ожел¤нка ≥ ∆олдака Ц про свого роду поквитуванн¤ з розумно впор¤дкованою, прогресивною ≥стор≥Їю. ”часть читача в ≥нтелектуальн≥й гр≥ та пост≥сторичн≥й невагомост≥ ви¤вилис¤ тут важлив≥шими, н≥ж запит Уживого житт¤Ф, в ¤кому постмодерн≥ митц≥ в ”крањн≥ побачили не ф≥ксований зразок, а прив≥д дл¤ художньоњ деконструкц≥њ.

” ¬исновках узагальнено пров≥дн≥ ≥дењ та результати цього дисертац≥йного досл≥дженн¤ про складн≥сть нац≥ональноњ в≥дм≥ни постмодерн≥зму. Ќезважаючи на незавершен≥сть, постмодерн≥зм Ц досить виразно окреслений у сучасних св≥тових л≥тературах ¤к стилесв≥дом≥сть. «розум≥ло, що назад до простоти дороги немаЇ. ”перед Ц до ускладненн¤ Ц не пускаЇ ситуац≥¤ Увсенаписаност≥Ф. ѕочинаючи з 1960-х рок≥в, загальний ≥нтерес нашоњ культури зсуваЇтьс¤ з питанн¤ що? на питанн¤ ¤к? —ловесне ж мистецтво переформульовуЇ ц≥ питанн¤ ще контраверс≥йн≥ше: дл¤ постмодерного письменника форма стаЇ найсуттЇв≥шим зм≥стом художнього тексту.

1.ѕостмодерна л≥тература в ”крањн≥ до к≥нц¤ 1990-х залишалас¤ аналогом мистецького самвидаву: т≥Їю ж м≥рою марі≥нальна, малотиражна, але з високою ≥нтелектуальною напругою. ѕеребуваючи в стан≥ внутр≥шньоњ опозиц≥йност≥, вона вимагала свого читача ≥ не дбала про нього.

2. онфл≥кт м≥ж старим ≥ новим загладивс¤ в наш≥й постмодерн≥й л≥тератур≥ њх симул¤кром: рад¤нська культура в≥дмирала, зате публ≥кувала все краще, не допущене ран≥ше цензурою.  анон епохи соцреал≥зму втратив сфери впливу, але нова л≥тература ≥ особливо нова критика, уникаючи старих рольових оч≥кувань, не спромоглас¤ витворити ¤к≥сно ≥ншоњ культурноњ св≥домост≥.

3.ѕон¤тт¤ Упостмодерн≥змФ розвивалос¤ в наш≥й культуролог≥њ нел≥н≥йно. ” трив≥альному значенн≥ воно ув≥брало ≥ сему фактичного зламу в нац≥ональн≥й л≥тератур≥ та ≥нших мистецтвах, ≥ сему надуманого, штучно роздмуханого ¤вища. ¬икристал≥зовуючи науковий сенс пон¤тт¤, авторка дисертац≥њ терм≥нолог≥зуЇ його ¤к категор≥ю розр≥зненн¤ двох несиметричних матриць украњнськоњ л≥тератури: пророчоњ та ≥гровоњ.

4. ритичний сплеск ¤к певна фаза у розвитку самоњ л≥тератури, що переходить у стан спостереженн¤ другого ступен¤: письменник спостер≥гаЇ за собою ¤к письменником у момент письма. “акий ≥рон≥чний вуаЇризм (п≥дгл¤данн¤) став визначальним способом рефлекс≥њ. ѕост≥сторична нарац≥¤ в украњнському вар≥ант≥ Ї р≥зновидом особливого критичного дискурсу.

5.Ќа в≥дм≥ну в≥д багатьох Ївропейських, украњнський постмодерн≥зм включив модерн≥стськ≥ опозиц≥њ у власну матрицю ≥ дав њм р¤д багатозначних тлумачень.

” наш≥й культур≥ в≥дбуваЇтьс¤ зараз ц≥лком виправданий доб≥р того, що повинно залишитись в актив≥, а що надовго перейде в пасив мистецькоњ св≥домост≥. –≥вно доти, поки виразна протилежн≥сть постмодерн≥змов≥ не сформульована, в≥н поглинатиме аріументи критики, обертаючи њх на власну користь. ѕопри вс≥ р≥зночитанн¤ впадаЇ в око, що нац≥ональна специф≥ка украњнського постмодерн≥зму найб≥льше завд¤чуЇ бароков≥й стилесв≥домост≥. ћинуле й майбутнЇ Ц н≥би дзеркальн≥ ст≥нки довкола тепер≥шнього Ц з кожною визначною под≥Їю зм≥нюЇтьс¤ њх ц≥л≥сть, ¤ку проймаЇ новий смисловий в≥зерунок, ≥нший дух часу; але що б не трапилос¤, нац≥ональна культура захищена ц≥л≥стю, сучасний њњ стан не може не узгоджуватись з минулим.

ќсмисленим та синтетичним узагальненн¤м такого феномена, ¤к украњнський постмодерн≥зм, дисертац≥йне досл≥дженн¤ збагачуЇ розд≥л теор≥њ л≥тератури про художн≥ напр¤ми й стил≥ та њх нац≥ональн≥ вар≥анти.

„. 4.

4.—таровойт ≤. ¬ипадкове ототожненн¤. (√айда ¬. ≈фемериди) // Ѕез назви: Ћ≥тературно-критичний бюлетень. Ц 1996. Ц є 1 (грудень). Ц —. 10 Ц 11.

5.—таровойт ≤. ћодерн на вагах постмодерну //  ритер≥њ естетичноњ вартост≥ художнього тексту / “ези допов≥дей ћ≥жвуз≥вськоњ науковоњ конференц≥њ (Ћьв≥в, 22-24 вересн¤ 1996 р.). Ц —. 67 Ц 69.

7.—таровойт ≤. „отири погл¤ди // —в≥товид. Ц  ињв Ц Ќью-…орк. Ц 1997. Ц „. 4. Ц —. 117 Ц 123.

8.—таровойт ≤. ” дом≥, збудованому ≥з брил подиву (про книгу Ќеди Ќежданоњ У отивишн¤Ф) // Ѕерез≥ль. Ц ’арк≥в. Ц 1998. Ц „. 1-2. Ц —. 186 Ц 188.

9.—таровойт ≤. ”крањнська мова у новочасному л≥тературному текст≥: руйнуванн¤ канон≥в ≥ табу // ѕро украњнський правопис ≥ проблеми мови. Ц Ќью …орк Ц Ћьв≥в: Ќаукове “овариство ≥м. Ўевченка, 1997. Ц —. 153 Ц 163.

10.—таровойт ≤. «ам≥сть д≥агнозу. ѕ≥сл¤мова до книги // —киба –. ’вороба росту. Ц  .: —молоскип, 1998. Ц —. 227 Ц 232.

12.—таровойт ≤. Ќове покол≥нн¤ вибираЇ? // Ћ≥тература плюс. Ц 1998. Ц „. 4(5) листопад-грудень.

14.—таровойт ≤. Ћ≥тература прийдешньоњ л≥тератури // ћолода нац≥¤. Ц 1998. Ц „. 9. Ц —. 125 Ц 128.

15.—таровойт ≤.  оротке замиканн¤ в украњнськ≥й постмодерн≥й проз≥ 90-х // ”крањнська ф≥лолог≥¤: школи, постат≥, проблеми («б≥рник ћ≥жнародноњ конференц≥њ, присв¤ченоњ 150-р≥ччю в≥д дн¤ заснуванн¤ кафедри украњнськоњ словесност≥ у Ћьв≥вському ун≥верситет≥). Ц Ћьв≥в: —в≥т, 1999. Ц „. 1. Ц —. 373-378.

17.—таровойт ≤.—в≥дченн¤ украњнського постмодерн≥зму. 1990-т≥ // —≥вер¤нський л≥топис. Ц „ерн≥г≥в. Ц 2000. Ц „. 3 (33). Ц —. 152 Ц 159.

—таровойт ≤.ћ. ”крањнський постмодерн≥зм у критичному та художньому дискурсах к≥нц¤ ’’ ст. Ц –укопис.

ƒисертац≥¤ на здобутт¤ наукового ступен¤ кандидата ф≥лолог≥чних наук за спец≥альн≥стю 10.01.06 Ц теор≥¤ л≥тератури. Ц Ћьв≥вський нац≥ональний ун≥верситет ≥мен≥ ≤вана ‘ранка, Ћьв≥в, 2001.

 лючов≥ слова: дискурс, постмодерн≥зм, деконструкц≥¤, подв≥йне кодуванн¤, ≥нтертекстов≥сть, ризома, суржик, пост≥сторизм.

—таровойт ».ћ. ”краинский постмодернизм в критическом и художественном дискурсах конца ’’ в. Ц –укопись.

ƒиссераци¤ на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 - теори¤ литературы. Ц Ћьвовский национальный университет имени »вана ‘ранко, Ћьвов, 2001.

 лючевые слова: дискурс, постмодернизм, деконструкци¤, двойное кодирование, интертекстуальность, ризома, суржик, постисторизм.

ƒрук на р≥зограф≥. ”мовн. друк. арк.0,8.

“ираж 100 прим. «ам. є 24.

Ќадруковано у видавничому центр≥ ”јƒ

79020, м.Ћьв≥в, вул. ѕ≥дголоско, 19